“Видимий світ сміх і незримі, невідомі йому сльози” у поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”
В. Г. Бєлінський писав про поему ” Мертві душі ” Н. В. Гоголя, що це “створіння настільки глибоке по змісту й велике по творчій концепції й художній досконалості форми, що одне воно поповнило б собою відсутність книг за десять років і з’явилося б самотнім серед достатку в гарних літературних творах”. Н. В. Гоголь – видатний майстер слова, неперевершений сатирик. У Творчості Гоголя сміх – це не тільки нещадне знаряддя проти зла, але й засіб виховання людської душі, оскільки геніальний прозаїк визнавав лише сміх, “народжений
Всі особи в ній живі, усі мають глибокий сенс для того, хто хоче осягти наше життя…” Гоголівська сатира робить “Мертві душі” гранично виразними саме тому, що об’єктивні, точні й вірні картини дійсності, типові фігури, обставини, явища багаторазово посилені тут авторською іронією. Гоголь – неперевершений майстер портрета
Створюючи образи своїх персонажів, він звертає увагу на жести, манеру говорити, пересуватися, уміло виділяє “мовців” деталі зовнішнього вигляду героїв (наприклад, клишоногість, подібність із ведмедем Собакевича, розпливчастість рис порожнього мрійника Манилова, зовнішня невизначеність підлоги скупердяя Плюшкина). Завдяки цьому ми легко можемо собі представити не літературне, а жива виразна особа, визначити психологічну сутність персонажа. Надаючи великого значення дріб’язкам побуту, письменник характеризує своїх героїв і через певне коло речей, якими вони оточені, через особливості ведення господарства й навіть зовнішній вигляд будинку, у якому вони живуть. Неможливо уявити собі Коробочку без безлічі маленьких пестрядевых мішечків з монетами, Ноздрева – без музики зламаної шарманки, що постійно збивається з однієї мелодії
(2 votes, average: 3.50 out of 5)