Відбиття в “Божественній комедії’ сучасних Данте історичних подій
І. Відображення політичної протидії сил свого часу в “Божественній комедії”. (Твір розпочинається оповіданням про те, що в середині життя, тобто десь близько 30-35 років, заблукав поет у життєвому лісі. І тоді побачив видіння – видатного поета стародавності Вергілія, що, повчаючи його, повів за собою через пекло і країну каяття до вершин сонячного схилу. Таким чином він відніс час видіння до року свого пріоратства – 1300. Вергілій же був не тільки національним поетом Риму, а й співцем римської історії, що найбільше прославив свою державу.
ІІ. Пекло й Рай в уявленні Данте. (Піклуючись про благо своєї країни, Данте намагався докласти зусиль для цього, виконуючи обов’язки пріора, уславляючи ідею патріотизму у творах. Та через політичні інтриги став вигнанцем і ніколи більше не зміг повернутися до рідної Флоренції. Він мріяв про звільнення Італії та здійснення його ідеалу про всесвітню монархію з імператором на чолі світської влади
До “Пекла” Данте вміщує як своїх ворогів, так і тих сучасників, навіть близьких, які, на його переконання, порушували моральні правила.)
ІІІ. Перші кола “Пекла”. (Сюди Данте вміщує як тих, хто ще не знав християнства, так і тих, хто не дотримувався його моральних правил. Однак він співчуває цим людям, оскільки визнає в них і велич духу, і чутливість серця. Такі Франческа, Фаринетта, Кавальканте і навіть наставник і вчитель Данте Брунетто Латіні.)
ІV. Останні кола “Пекла” в “Божественній комедії” та їх “мешканці”. (Сьоме й восьме коло вміщують грішників, що припускалися насилля проти людей, проти себе і навіть проти Бога. Грішники такого роду заслуговують на кару, як пише поет. Проте й тут є винятки: не можна не дивуватися відважному Уліссу й не відчувати жаху, змішаного зі співчуттям, до Уголіно.
Але сатира Данте спрямована найбільше проти “святокупців”, де поет зустрічав Папу Миколая ІІІ, який, увіткнувшись головою в дірку третього рову, потерпає жорстоко від того, що його ноги охоплені полум’ям. Тут же приготовано таке саме місце і для ще живого тоді сучасника Данте Папи Боніфація VІІІ, що своїми інтригами сприяв перемозі чорних гвельфів і найбільше переймався зовсім не благом ближнього, не благом Вітчизни, а власними амбіціями та жадобою до золота. Туди ж він поміщає й Філіппа Красивого, що не ставився з потрібною шаною до того ж папи, котрий уособлював владу церкви. Адже поет не нападає на владу церкви, а лише намагається захистити релігію й церкву від негідних пастирів. Данте був сином свого часу, а доба середньовіччя диктувала саме таке ставлення до церкви. А до дев’ятого кола Данте вміщує тих, кого карають за найгірший, на думку поета, гріх – зраду. Так мучиться невгамовною жагою помсти Уголіно, що гризе череп архієпископа Руджері. Історію своєї ненависті він теж повідав поету з почуття помсти. За те, що граф Уголіно віддав ворогам фортецю Кастро в Сардинії, архієпископ Руджері звелів упіймати графа Уголіно разом із синами й онуками й зачинити їх у башту, а ключі кинути у річку. Через вісім днів їх відчинили й поховали, бо вони всі загинули з голоду. Так відбилися в “Божественній комедії” сучасні Данте події.)