Вічні цінності в кіноповісті “Зачарована Десна”

Творчість Олександра Довженка – явище особливе, багатогранне, масштабне. Він належав до геніальних творців, які сповна ввічнили свою добу і провістили шляхи, якими мистецтво повинне йти далі, підносячись на верхогір’я краси і правди. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований здібностями і талантами, цей селянський син з берегів прекрасної Десни зумів піднятися до вершин світової слави. У центрі уваги всієї творчості митця постає людина праці. Це той герой, в якому втілилися найкращі Довженкові ідеали краси. Його герої – сини

народу, його цвіт. Тому й покладає на них письменник завдання возвеличити перед усім світом рідний народ у сфері людського духу. Через те й наділяє він своїх героїв рисами власної духовності, бо був певен: те, що взяте художником від народу, мусить бути й повернене народові. У поглядах, чуттях і розумінні народних героїв Довженка так багато є від їхнього творця.

У кіноповісті “Зачарована Десна” О. Довженко захоплено малює неповторну красу людей праці. За визначенням М. Рильського, “Зачарована Десна” — це “задушевна лірична сповідь, наповнена любов’ю до рідного краю…” Це сповідь про

дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця. Із синівською любов’ю і гордістю пише письменник про середовище, з якого він вийшов, яке виростило його, про тих людей, які були пригнічені тяжким життям. Через роздуми зрілого письменника з особливою виразністю змальовано образ батька. Це людина, якій властива висока культура думок і почуттів. Сам автор “Зачарованої Десни” виявляє до батька таке шанобливе ставлення, як це було заведено з давніх – давен в Україні. Хто шанує батька свого, той шанує свій рід, а відповідно – людей. З великою любов’ю автор описує батька в роботі. Він чудовий хлібороб, косар. Він красивий у праці, невтомний та натхненний. “Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий!” – захоплено згадував свого батька вже сивий митець і шанобливо схиляв голову перед його пам’яттю. Своїм прикладом трудівника він виховав із сина працелюба-творця, гідного громадянина своєї Вітчизни.

Героям О. Довженка праця завжди приносила радість. “Нічого у світі так я не люблю, як саджати що – небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме із землі всяка рослиночка, ото мені радість”, – говорить мати. Із синівською любов’ю згадує митець про свою неньку. Це була людина тонкої артистичної вдачі. Знала вона дуже багато пісень, казок, легенд, вміла майстерно передавати народні звичаї та обряди. Це від неї взяв Довженко рідну мову, перейняв українську пісню, а також любов до всього того, що тягнеться до сонця. Його тонка артистичність і пісенна поетичність натури, доброта, чуйність, певне, теж значною мірою йдуть від матері.

Батько, мати й дід у творчості Довженка постають не просто як рідні, дорогі й близькі письменникові люди. Вони в “Зачарованій Десні” є втіленням талановитого й працелюбного українського народу, його високої моралі, волелюбної, чистої і красивої душі. Тому з великою любов’ю описує митець діда Семена, колишнього чумака, чесного, схожого на Бога. Він був для автора чимось подібним до призми часу.

Моральна краса Довженкових героїв розкривається в їх ставленні до рідного краю. Особливий вплив на автора і на мене як читача має краса річки Десни. Вона була для Довженка і героїв твору тією силою, що наділяла всіх щирістю, добротою, любов’ю. І сам письменник пройнявся любов’ю до простих і чесних людей, які допомогли йому піднятись на ту висоту, що прославила його на весь світ.

“Зачарована Десна” – це твір про босоноге дитинство, про велич народної душі, про витоки таланту. Це легенда про людські радощі й болі, що навчає “бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Вічні цінності в кіноповісті “Зачарована Десна”