Скільки чудових свят є в нашому житті! А яка краса таїться у старовинних традиціях, обрядах! Повернені із забуття, вони знову входять у нашу дійсність, прикрашають її, роблять незабутньою. Весілля – одне з таких свят. Про нього, мабуть, мріють усі дівчата і, переконана, більшість хлопців. Бо воно є початком справді дорослого, самостійного, відповідального життя, у когось – легкого й радісного, у когось – складного й драматичного. Але це потім, а поки що – свято, подібного до якого, мабуть, немає. Найголовніша Особливість весілля – це
його багатогранний характер, що робить свято справжньою народною драмою. А Драма, як відомо, включає в себе різні мистецтва: танець, спів, музику, ігрові дії. “Сценарій” весільної обрядовості складається з кількох актів: сватання, оглядин, заручин, запросин, розплітання коси тощо. І в кожному акті – скарби усної народної Творчості. Під час дошлюбного спілкування молоді люди зустрічалися на вечорницях, досвітках, посиденьках. А тут без розваг – пісень, танців, хороводів – не обходилося. Під час сватання старости обов’язково розповідали про “куницю-красну дівицю” і “князя-молодця”, причому
дотримувалися певних умов гри: тричі стукали у двері, батьки дівчини робили вигляд, що все для них є справжньою загадковою несподіванкою, дочка теж виконувала свою роль. У кожному епізоді весільного обряду були свої “родзинки”. Напередодні весілля влаштовували Дівич-вечір – символ прощання нареченої з вільним життям. Дівчата готували вінки для молодих, хтось із подруг або брат розплітав косу нареченій, і, звичайно ж, дії супроводжувалися піснями. “А брат сестрицю та й розплітає” – ця пісня ніби прощання дівчини з рідними. У багатьох піснях згадуються ялина, червона калина, хрещатий барвінок, васильки – ті рослини, які споконвіку символізували красу, молодість, дівочу чистоту. У весільних піснях, ігрових діях, танцях розкривалися переживання всіх учасників обряду, їхні сподівання на щастя і любов молодих. За цими творами можна Вивчати психологію наших предків. І, на мою думку, у сучасних обрядах варто відновлювати хоча б деякі елементи старовини, бо в них краса поетична і краса духовна – те, що так потрібно всім і завжди.