Скорочено ВЕСІЛЛЯ

Народне українське весілля багате своєю символікою, сповнене різноманітних обрядів та пісень. Складається воно з кількох етапів.

Заручини і сватання. Першим етапом весілля є заручини і сватання. У поодиноких випадках батьки могли змовитись і заручити дітей ще у малому віці, керуючись господарськими розрахунками, але частіше хлопець і дівчина, покохавши одне одного і порозумівшись, повідомляли про своє бажання батьків.

Після цього відбувалося сватання. Разом із сватами хлопець ішов до батьків дівчини, взявши із собою велику хлібину

для батьків нареченої. Спочатку в хату входять тільки свати, наречений ховається. Кланяються і кладуть хліб. Хазяїн запрошує їх сідати.

Починається інакомовний діалог, у якому згадуються замість хлопця і дівчини мисливець і якась звірина чи пташка (варіанти можуть бути різними).

Через деякий час у хату запрошують дівчину, щоб послухати її відповідь. Вона має ніяковіти і “колупати піч”. Вона спочатку підмовляється. Батьки її сварять, що навела до хати старостів. Старі їсти вмовляють дівчину. Наречена мовчить. Батько начебто сердито звертається до неї:

– Що ж ти мовчиш, чи напряла, наткала, придбала?

Чи лінувалася, а тепер відмовляєшся?

У відповідь мовчання. Тоді батько просить увести молодого, щоб подивитись на нього. Той входить, кланяється.

– Якщо любиш, дочко, то шукай рушники, – звертається батько до дівчини.

Старости підводять дівчину до батьків, вона кланяється. Потім виносить рушники, якими старости перев’язуються. Молодому подає рушник на тарілці, яку ставить перед ним на стіл.

Потім на прохання батьків молода затикає хустку хлопцеві за пояс. Накривають на стіл.

У різних місцевостях спостерігаються різноманітні обряди сватання.

Починається підготовка до весілля, яка може тривати від кількох днів до трьох місяців. Обидві родини купують подарунки, ріжуть худобу і птахів, упоряджують садибу.

Потім молода з дружками і молодий з боярами ходять селом і запрошують всіх на весілля.

Коровай. Для випікання весільного короваю запрошувалося кілька шанованих молодих жінок, у яких були прекрасні стосунки зі своїми чоловіками. Коровайниці приносили з собою продукти для короваю.

Коровайниці сіють муку та учиняють коровай, потім чекають, поки тісто підійде. З пшеничної муки вони роблять великий хліб, а дно дадуть йому з житньої. Вони починають співати:

Засвіти, Боже, із раю

Нашому короваю,

Щоб було виднесенько

Краяти дрібнесенько.

Ой, піду я, погуляю,

Стану, подумаю:

Да чи мені воду брати,

Чи коровай, може, бгати.

Під час співу коровайниці ліплять з пшеничної муки шишки й пташок. Пташок приліпляють до хліба, перериваючи пісню словами: “Дай, Боже, щоб наші діти в парі були!”

Коли треба коровай саджати в піч, кличуть чоловіка й дають йому прізвисько “кучерявий”. До нього говорять: “Кучерявий, вимітай піч та посадиш наш коровай!” Він вимітає і після цього разом з коровайницями співає:

Кучерявий піч вимітає,

Вермянка в піч заглядає.

В щасливому місті

Короваю сісти.

Жінки беруть діжу, у якій місили тісто для короваю, та носять її по хаті, б’ють три рази об сволок. Після цього починається частування. В цей час приходять дружки, щоб вити вільце.

Вільце (гільце). У призначений для дівич-вечора день зранку наречена ходить селом та збирає дружок. Дружки співають:

Ой, ходила

Марусенька по полю,

Ой, тіснії юлонки, тіснії,

Да плела вінок з куколю,

Да просила матінки просьбою.

Ой, хоть проси, доненьку, не проси,

До вечора віночок доноси,

А ввечері дружечкам оддаси.

Підходячи до хати нареченого, вони співають:

Сяду, паду ластівкою

Перед сінечками,

Перед своєю матінкою

Із своїми дружечками.

Тут наречена з дружками заходить у хату нареченого, що йому вільце вити. Молодий вирубує сосонку чи ялинку, закликає товарища чи родича та називає його боярином. Боярин заносить деревці; до хати, дає йому назву “вільце” і втикає його у великий хліб. Молода говорить: “Старосто, пане підстаросто, благословіть старшу квітку вільцею звити”. – “Боже благослови!”

Молода з дружками співають та під час співання в’ють вільце, молода подає їм по чарці горілки.

Дівич-вечір. Це вечір прощання нареченої зі своїм дівоцтвом. Подруги в цей вечір сходяться до її хати, співають пісень, у яких славлять дівочу красу, молодість, привільне життя, висловлюють жаль з приводу розлуки з батьками, родом. Якщо заміж ішла сирота, у піснях запрошували на весілля її померлих батьків, а вони “відповідали”, що не можуть прийти. На весіллі у неї були “посаджені” батько й мати.

Молода гінцями передавала нареченому згорнену і перев’язану стрічками сорочку, яку вона сама вишила. Цю сорочку він одягав на весілля.

Сам обряд весілля. У неділю молоду зранку готують до шлюбу: прикрашають її стрічками, монетами, одягають вінок, вельон (фату). Під час одягання уславлюють її красу, бажають щастя, хвалять її нареченого.

Приходив молодий та ставав з нареченою на рушник, щоб їхнє спільне життя було довгим і рівним, вони просили батьків благословити їх. Батько та мати знімали зі стін ікони (Спаса і Богородиці), тричі хрестили пару, приговорюючи: “Бог благословляє і я благословляю на щастя, на здоров’я, на довгі роки”.

Молоді йдуть до церкви вінчатися, за ними рушають всі гості та родичі, співаючи пісень. Коли весільний поїзд повертається з церкви, відбувається обряд зустрічі молодих. Батьки виходили до них з хлібом і сіллю на рушнику, мати стояла на порозі у вивернутому кожусі (щоб густими були посіви), обсипала молодих та гостей збіжжям, змішаним з горіхами, цукерками, монетами, насінням.

У хаті молодих саджають на посад під божницею на вивернутий кожух. По праву руку від кожного сидить їх рід.

Світилки запалюють свічки, гості сідають за стіл, їх починають частувати. Хор співає до кожної страви, яку подають мати й родички: до борщу, до каші, курки, гуски. Між хорами відбуваються переспіви: дружки висміюють бояр за обжерливість або звинувачують їх у крадіжці. Ті запевняли, що цього не було. Бояри висміюють дружок:

Світилка лобата,

А сваха горбата;

А з того горба

Да виросла верба;

А на тій же вербі,

Да сидить же сова;

Не сидіть, бояре, до ночі,

Бо виїсть сова очі.

Після обіду старший сват подавав молодим Хустку, за край якої вони бралися, і виводив на двір. За ними рушали всі гості. Починалися танці, різні жартівливі витівки гостей.

Молодий повертався додому сам, без нареченої, батьки зустрічали його з хлібом-сіллю, обводили його навколо діжі, що стояла посеред двору. За уявленням селян, це сприяло добробуту молодих. У хаті всі сідали за стіл та потім їхали до молодої.

Нa воротах двору молодої нареченого зустрічали парубки з палицями, вони повинні були не пускати його та його родичів. Він підкуплявся горілкою або грошима. Потім викупав молоду, довго торгуючись. Дівчину при цьому накривали хусткою, а зверху станини хліб з дрібкою солі.

Знову всі сідали за стіл. Молодим дарували подарунки: худобу, господарчі речі, гроші. За це гостям роздавали шматочки весільного короваю.

Найсумніший момент весілля – це прощання молодої зі своїми батьками. Вона співає пісень, у яких дякує батькам за доброту, ласку, турботу. Плаче, що не буде тепер жити в рідному домі. У цей час дружки та бояри вантажать на вози скриню молодої, її придане. Челядь молодого нишпорить двором і хатою, кидаючи на віз все, що потрапить під руку. За ними ганяється челядь молодої та відбивши вкрадене.

Молоді їдуть до нареченого. Свахи й світилки співають:

Ой, місяць дороженьку освітив, Ой, брат сестрицю випроводив: От це тобі, сестрице, дорога, їдь до свекорка здорова.

Приїхавши, молоді встають з воза. Дружок становить їх біля дверей, а сам йде до хати, кланяється батькові й матері з буханцем.

Молодих запрошують до хати, та знову починається частування. Потім дружок виводить молодих з-за столу, ставить їх посеред хати, батьки беруть образ, яким благословляли, та хліб, знову благословляють та говорять: “Ідіть, діти, спочивати; а щоб ви чесні були, як цей хліб чесний”.

Комора. У коморі для молодих стелили заздалегідь постіль. Цей звичай був прикликаний підтримувати в молодих дух моральності, чистоти. Для батьків він теж ставав перевіркою їхньої системи виховання.

У головах постелі ставиться образ, а на скрині – хліб. Потім боярин вимагає, щоб сваха принесла для молодої чисту сорочку, а молодій наказує зняти з молодого взуття. В кожному черевикові в хлопця знаходять гроші. Молода виймає їх та кладе на постіль.

У цей час гості продовжують гуляти, залишаючи молодих у спокої. Через деякий час молодий стукає у двері, а люди мають пересвідчитися, що молода була чесною, інакше її чекають знущання та глум.

Якщо молода чесна, до неї співають:

Ой, калина,

Марусенька, калина!

Під калиною лежала,

На калину ніженьки поклала,

А на її калинонька капнула,

Та на її білеє обличчя,

Нарядила родоньку величчя,

Та величчя наше, величчя,

Що звеличала три двори:

Що перший же двір – свекорків,

А другий же двір – батеньків,

А третій же двір – родоньків.

Покриття. Вранці в понеділок бояри та дружки приходили до молодих. З піснями й примовками вони знімали з молодої вінок, стрічки та віддавали молодшій сестрі або родичці. Горілкою промивали їй косу, одягали на голову очіпок, пов’язували зверху наміткою або хусткою.

Перезва. Пізніше весь рід молодого йшов до своїх сватів, частувалися, розрізали коровай, що привезли з собою, співали та роздавали шматки всім присутнім. Танцювали та ввечері розходилися.

Циганщина. У вівторок знову сходилися в хаті молодого. Декотрі одягалися циганом і циганкою, ворожками, москалями, старцями, чоловіки перевдягалися в жіночий одяг. Починалося гуляння, з яким обходили всіх родичів, прихоплюючи в них борошно, гречку та інше.

Інколи відбувалися невеличкі вистави, як, наприклад, “Піп і смерть”, “Млин”.

Батьків садили на віз, везли та вивертали в найбільшу калюжу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено ВЕСІЛЛЯ

Categories: Скорочені твори

Links