Вертаючись до Пушкіна
Уявимо собі таку картину. Голодних людей запрошують у банкетний зал. Столи заставлені стравами – від простих, здоровий і ситних до витончений, вишуканий, пестливий погляд. У далекому кінці залу – стіл, на якому недбало звалені напівоброблені продукти, недоїдки, гнилизна, сухі кірки. І от юрба кидається повз смачну й корисну їжу – до помий і жадібно на них накидається. Неапетитно й неможливо? Але адже так поводимося ми,
, ЩоОдержали в подарунок обов’язкову грамотність, допущені до бенкету літератури. Ми несемося мимо, жадібно спрямовуючись
Пушкін дійсно “наше всі”. Коли починаєш не “проходити”, а читати Пушкіна, випробовуєш легкий жах: чому він знав всі, думав про всім? Довідаєшся про неймовірний учинок людини, що залишив благополучне життя заради декількох мінут граничної напруги
Дивуєшся: інтелектуал, розумник, тонка, страждаюча людина жениться на простушке зі словниковим запасом слів эдак у двісті… Чому? А чому трагічний Алеко прийшов до циганів і полюбив Земфіру? “Веселощів дитячого повна, як часто милим лепетанням иль упоительным лобзаньем його замисленість вона в мінуту розігнати вміла…
– і наступає дратівна пересиченість. Надлишок слів, порівнянь… Тоді, як ковток чистої води, рятує Пушкін.
Сумовита пора! Очей очарованье!
Приємна мені твоя прощальна врода.
Люблю я пишне природи увяданье
У багрець і золото одягнені ліси.
Яка точність і простота, яка “економія” віршованого простору! Вишуканість і відсутність накопичення слів. “Сумовита” – дрібний дощ, “очей очарованье” – що може бути більше колдовским, чим ця магія м’якого, повторюваного “год”… І, підсилюючи захват, – “прощальна врода”, “пишне увяданье”!
Пильність погляду Пушкіна неймовірна, таке вміння бачити пейзаж і миттєво відбирати ті деталі, які точніше всього передадуть його цілісність, доступно тільки витонченим геніям японської поезії.
Прозорий ліс один чорніє,
И ялина крізь іній зеленіє,
И річка під льодом блищить.
Листяний ліс прозорий, але галузі чорніють. А поруч – зелень, і блискотіння, і сонце.
Після пушкінської прози, якщо читати її вдумливо й уважно, більшість письменників здаються неохайн-багатослівними.
Згадаємо “Подорож в Арзрум” – це теперішній зразок изысканнейшей росіянці прози, рівний якому дуже важко відшукати. Згадаємо “Повісті Белкина”, що відкрили цілую літературну епоху. Взагалі все написане Пушкіним виглядає не тільки ємним, змістовним, але й незвичайно витонченим. Спробуйте поміняти місцями кілька слів на кожній зі сторінок “Пікової дами” – і ви зрозумієте, що в пушкінській прозі слова розташовані в єдино правильному й гармонічному порядку.
Говорять, що Пушкін застарів. Це помилка. Читайте Пушкіна й знайдете близьке й зрозуміле вам. Адже цей автор різноманітний. У нього є ” Історія пугачевского бунту”, і “Записки про народну освіту”, і листа до дружини, і жахливо-провісне: “Не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний”.
И, думаю, на моє століття їжі для душі й розуму вистачить із надлишком.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)