Великий льох
Три душі. Через село Суботів летіли три білі пташки – три людські душі, що їх через гріхи святий Петро не пускає до раю, і сіли на хресті старої церкви.
Перша душа, як була людиною, звалася Прісею. Вона народилася й виросла в селі Суботові, родовому гнізді Богдана Хмельницького. Всі любили гарну дівчинку. Пріся гралася із сином гетьмана Юрком, сам Хмельницький носив її маленьку на руках. А як виросла, почали до неї свататись, вона вже готувала рушники для старостів. Одного разу пішла по воду й перейшла дорогу з повними відрами Богдану Хмельницькому,
Третя душа карається за те, що коли була немовлям, посміхнулася цариці Катерині II, лютому ворогові України. Та саме пливла Дніпром до Канева.
Душі полетіли в ліс на нічліг.
Три ворони. На місце розкопок прилетіли три ворони – українська, польська
Друга ворона сказала, що допомагала польським магнатам, Радзівіллу та Потоцькому, які повстали проти царя, а потім зрадили свій народ і втекли в Париж. Своєю зрадою вони “… розлили з річку крові Та в Сибір загнали Свою шляхту…”
Третя ворона похвалилася, що передушила шість тисяч душ на будівництві залізниці Петербург-Москва, добре служила московським царям – Мучителю (Івану Грозному) та Петру І, перетворила селян на кріпаків, розвела страшну силу “дворянства в мундирах” (чиновників).
Три лірники. Три лірники-каліки йшли в Суботів співати людям про Богдана, про козацькі перемоги під Яссами, під Жовтими Водами, під Берестечком. Поки старці спали, почалися розкопки льоху І (погреба, склепу). Хотіли знайти там скарби, що залишилися від Богдана Хмельницького, а знайшли самі кістки. Ісправник, який керував роботами, дуже лютував, побив козака, калік-лірників. Мабуть, якби Богдан був живий, і йому б перепало. “Москва розкопала в Суботові лише малий льох, а Великого ж того льоху Ще й не дошукалась”.
Коментар
У поемі-містерії “Великий льох” автор в алегоричнії формі висловлює категоричний осуд найменших відступів від почуття національної єдності. Ті, хто вільно чи невільно сприяють, допомагають ворогам України, заслуговують на осуд, вони грішники, яким не місце у раю. Цей твір довгий час був невідомий читачам, бо зачіпав гострі проблеми, які не втратили своєї актуальності й донині.