Олексій Сурков Дев’ятсот двадцятий

Олексій Сурков
Дев’ятсот двадцятий
Перекладач: Микола Бажан
Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975
Наївна підлабузниця циганка,
Вижебруючи в мене скибку хліба,
Водила по долоні чорним пальцем,
Вглядаючись, що доля креслить там.
Під гуркотню близької канонади
Вона мені наворожила щастя,
І здійснення сподіванок життєвих,
І зникнення усіх моїх турбот.
Вона мені конечне обіцяла
На старість повний генеральський титул,
Графиню-жінку і білявих внуків,

/> Забувши геть, що в мене на кашкеті
Горить червона п’ятикутна зірка.
Навкруг базар безладно гомонів,
Старий кобзар співав про Гамалію,
Гуляли в підкидного дезертири,
Що вчора повтікали від Махна.
Перекупки горлали навіжено,
Розпродуючи коржики зі жмихів,
Малу смердючу рибку барабульку,
Брунатний, наче дьоготь, самогон,
Пожовклі, заяложені сорочки,
Бляшанки з-під консервів чужоземних
І ремені Вільгельмових солдатів
З худим орлом і гаслом “gott mit uns”.
Як водиться, водив ведмедя циган,
І той ведмідь показував народу,
Як бучно на Москву ходив Денікін,
Як з-під

Каховки Врангель швидко драпав.
Поміж возів канючила шарманка,
Виспівуючи слухачам про те,
Як з розпачу Маруся отруїлась,
Бо не щастило дівчині в коханні.
А на плечі заброди савояра
Сиділа хмура, престара папуга
І дзьобом жовтим, як солдатський ніготь,
Мені квиток на “щастя” витягала.
Те “щастя” трафаретними словами
Цілком категорично запевняло,
Що я родивсь під сяєвом Венери,
Блакитної жіночої зорі,
Тому скуштую раювання й втіхи,
Але і злиднів в юності зазнаю,
Хоча крізь лихо на людську злостивість
Багряним світлом над шляхами слави
Планета Марс зорітиме мені.
Я прочитав панужине пророцтво,
До нашого життя таке несхоже,
І зажурився… Раптом на дзвіниці
Забив на сполох мідним гнівом дзвін,
І в галасливу метушню базару
Вкрутився зойк фугасного снаряда,
І кінський храп, і стук дрібний тачанки,
І “ма? ксима” веселий перебір.
Наш командир товариш Тимофєєв
На спекулянтів, що упали ниць,
З презирством глянув та й гукнув:
– По конях –
Назустріч бою, сяючи клинками,
В атаку ми рвонулися кар’єром,
До неба збивши куряву степів,
І попереду кінних лав котилось
Загрозливе й протяжливе:
– У-р-ра! –
Так ми росли…
Нічні тривожні чати.
На травах кров.
Холодні броди рік.
І в вічній славі
дев’ятсот двадцятий,
Нечуваний і неповторний рік.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Олексій Сурков Дев’ятсот двадцятий

Categories: Твори з української літератури

Links