“Велесова книга” – язичницька пам’ятка дохристиянської доби
Серед давньоукраїнських язичницьких племен богом достатку, худоби, торгівлі вважався Велес, чиїм іменем присягалися наші пращури укладаючи угоди з греками. Його ім’я часто згадується на дерев’яних сторінках найстарішого українського літопису дохристиянської доби, складеного у IX і переписаного таким самим способом і на такому самому матеріалі у XVI (за іншими припущеннями – у XVII) століттях. Тому ця безцінна пам’ятка не тільки української та загальнослов’янської, ай світової культури увійшла в історію літератури під назвою “Велесова
Прадавній часопис розповідає нам про дохристиянське життя наших предків-співвітчизників. Ми знайомимося і з їх релігією, яку пізніше назвали язичницькою, поганською, з переказами, міфами, легендами попередніх століть. Ідеться у “Велесовій книзі” і про події IX століття, зокрема, про збройне протистояння українців-русичів грекам, які здавна колонізували північне узбережжя. Географія подій, описаних у часописі, сягає степів поміж середнім Дніпром, Карпатами, Доном і Кримом, де постали перші об’єднання антів, а пізніше полян як представників праукраїнських слов’янських племен.
Читаючи “Велесову книгу”, ми проймаємося повагою і щирою симпатією до наших пращурів – оріїв-русичів, захоплюємося їх силою й хоробрістю, багатством внутрішнього світу. І починаєш розуміти, відкіля йдуть витоки тих суто національних рис характеру, що притаманні українцям: волелюбства, високого патріотизму, поваги до предків, кровного зв’язку з рідною-землею, любові до праці. Через віки наші пращури переконують на сторінках книги, що перемога приходить тоді, коли народ живе в єдності, а міжусобиці призводять тільки до поразок. Тому заклик до згуртування є основним мотивом “Велесової книги”, цього шедевру давньоукраїнської писемності, що овіває славою український народ.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)