“ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ” – ШАРЛЬ БОДЛЕР
ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)
“ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ”
Вірш “Вечорова гармонія” належить до циклу “Сплін та ідеал”. Вважається, що він пов’язаний з Аполлінарією Сабатьє, французькою художницею і господинею літературного салону, де Шарль Бодлер був одним із завсідників. Перед читачами розгортається чудова картина вечірнього пейзажу, у якому все зачаровує. Звук скрипки, серце якої “десь тремкоче стоголосне”, зливається зі співом “росного стебла” у неймовірному кружлянні “меланхолійного вальсу”. Душа ліричного
Надходить час, коли стебло співає росне,
Немов кадило, цвіт димує в тишині;
Мелодій повіви зринають запашні,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне!
У цьому вірші Бодлер віртуозно демонструє свою поетичну майстерність. Крім синестезії (запашні мелодії, співуче стебло, цвіт, що немов кадило, “димує в тишині”), він демонструє філігранне володіння поетичною технікою. Поезія насправді складається не з 16, а з 10 рядків, адже кожен другий та четвертий рядок попередньої строфи стає першим та третім у наступній, створюючи неймовірний ритм-настрій,
Однак у цей гармонійний вечоровий пейзаж дисонансом вриваються тривожні відчуття, що не дають спокою ліричному герою. Образи сонця, “світила життєносного”, що “упало в кров свою”, серця скрипки, “що труну ненавидить і вені”) небес високих і смутних навіюють тривогу і передчуття недовговічності цієї вечорової гармонії:
А серцю вже набрид той нереальний світ,
Воно в минувшині бере своє коріння!
У крові сонячне втопилося проміння…
Мене твій образ, мов потир сяйний, сліпить!
Останній акорд поезії – звертання до невідомої жінки, порівняння її світлого лику та внутрішнього осяяння із сяйвом блискучої церковної чаші (потира) – просякнутий стриманим оптимізмом.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)