Вечір проти Івана Купала – МИКОЛА ГОГОЛЬ Скорочено
Цю історію розказав нам дячок Н-ської церкви. Він переповів те, що розказав йому дід.
В одному хуторі жив чоловік – пив, гуляв, а то раптом пропадав. Дарував дівчатам подарунки, і ніхто не смів відмовитися чи позбутися того подарунка – таким страшним був погляд у Басаврюка (так звали того чоловіка й підозрювали, що то сам диявол у людській подобі).
У козака Коржа був робітник Петро Безродний. Був би він добрим козаком, якби його одягти як слід у козацький одяг. І закохався Петро в дівчину-красуню – дочку свого господаря. Якось Корж побачив,
Зажурився Петрусь дуже, пішов у шинок. П’є горілку, а вона його не бере. Раптом Басаврюк з’явився, сказав, що може допомогти: хай Петро у Ведмежий яр приходить завтра, якраз у ніч на Івана Купала. Тільки одне чорт у нього візьме за гору червінців. Погодився Петрусь, прийшов. Басаврюк йому й сказав, щоб чекав півночі й зірвав лише квіт папороті,
Люди із сумнівом поглядали, говорили, що не принесе щастя бісівське добро, нечесним шляхом здобуте. Так і сталося. Став Петро сумувати, дичавіти, щось намагався згадати. Підорка всі очі проплакала, пішла навіть до знахарки у Ведмежий яр. Коли та прийшла до Петра, він, побачивши її, дико засміявся й кинув на неї сокиру, баба Зникла, а з’явився привид Івася. Підорка вискочила з хати за ним, а Петро зачинив двері. Люди не могли їх відкрити, а коли вибили, то побачили на місці Петруся купку попелу, а в мішках замість грошей – черепки.
Підорка пішла в монастир і ніби заніміла.
А в селі знову з’явився Басаврюк і показувався то в печеному барані, то в чарці, то в діжі, лякаючи людей.
Коментар
Фантастична історія навіяна М. Гоголю українськими легендами й переказами про чарівну квітку папороті, яка розквітає в ніч на Івана Купала й може відкрити людині усі скарби; віруваннями в нечисту силу – чортів, відьом. Взагалі ж це – уособлення ворожих людині сил. Наприклад, влада золота згубила робітника Петруся. Письменник утверджує закони народної моралі, за якими на статку, що отриманий нечесним, злочинним шляхом, щастя не збудуєш. МИКОЛА ГОГОЛЬ
(1809-1852)
Письменник народився в селі Сорочинці Полтавської губернії; дитинство пройшло в атмосфері, що сприяла розвитку творчих здібностей хлопця. Він спостерігав за ярмарками, слухав розповіді старих людей, казки, анекдоти. Навчався в Ніжинській гімназії вищих наук, де він завідував учнівською бібліотекою, захопився живописом і театром, зацікавився усною народною творчістю та розпочав писати літературні твори в різних жанрах.
У гімназії зароджується й одна з особливостей його творчості – схильність до містифікації.
Поїхав до Петербурга, щоб працювати на державній службі на користь вітчизні, але скоро розчарувався, – це було не те, про що мріяв. Знову почав писати, зацікавився Україною. Мати присилала йому описи звичаїв, національних костюмів, пісні, казки, легенди українців. Використовуючи ці матеріали, М. Гоголь написав знамениті “Вечори на хуторі біля Диканьки”, потім був цикл “Петербурзькі повісті”, повість “Мертві душі” й комедія “Ревізор” та багато інших творів. Хоч писав Гоголь російською мовою, за духом він залишався українцем.
Близько дванадцяти років прожив письменник за кордоном, але завжди думав про долю своєї батьківщини. Останні роки жив у Москві, вивчав життя, працював над другим томом “Мертвих душ”. Коли Гоголь помер, за ним сумувала вся прогресивна Росія.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)