Оповідання “вечір проти івана купала”

1. Вступне слово вчителя
М. Гоголь – геніальний, всесвітньо відомий письменник-мис-литель. Він суттєво збагатив не лише вітчизняну, а й російську культуру, переніс у неї сковородинівську філософію – екзистен-ційну традицію, підготував духовний грунт для появи титанічної постаті Ф. Достоєвського. Завдяки М. Гоголю Україна стала відома й популярна практично на всій планеті. І в долі, й у творчості письменник яскраво виявив характерне для романтизму бачення світу як клубка трагічних суперечностей.
Помічаючи насамперед дисгармонійність

у собі і в душах інших людей, у суспільстві, Гоголь понад усе прагнув цілковитої гармонії (сонця, світла) для себе, свого народу, людства.
2. Микола Васильович Гоголь (01.04.1809-21.02.1852).
Опрацювання життєвого і творчого шляху М. Гоголя
Повідомлення М 1. Дитинство, роки навчання.
Народився письменник 1 квітня 1809 року, у родині дрібномаєтного шляхтича В. Гоголя-Яновського. У роду Яновських були і священики, і козацькі старшини. Миколин дідусь Опанас – миргородський полковий писар, один із його предків – гетьман Іван Скоропадський, інший – переяславський полковник Василь Танський. Раннє дитинство хлопчика

минало у родовому маєтку в селі Василівка (Яновщина) на Полтавщині. А ще в селі Кибинці, де були володіння родича Гоголя, фактично головного урядовця імперії Д. Трошинського. Малий Микола ріс у пошані до козацької старовини, народних традицій, у середовищі творчих, культурних, передових людей того часу. Освіту хлопець здобував упродовж 1821-1828 рр. в елітній Ніжинській гімназії вищих наук – українському відповіднику столичного Царськосільського ліцею. У гімназії панував російсько-імперський казармений дух. Але й тут Гоголь залишався собою: зачаровано вивчав світову літературу, мистецтво, вітчизняну історію, збирав фольклор, упорядковував словник української мови, придивлявся до народного побуту, звичаїв, традицій. Вирізнявся веселою, компанійською натурою, завжди вмів розсмішити однолітків чи захопити цікавою історією, грав комічні ролі в аматорському театрі.

Повідомлення № 2. Початок літературної діяльності. М. Гоголь-романтик
Наслідуючи улюблених авторів (І. Котляревський, В. Тро-щинський, В. Капніст), М. Гоголь сам почав писати вірші, поеми, п’єсу, навіть повість. Користувався загальноприйнятою тоді в українських культурних колах літературною мовою – російською. А от жартівливі вірші, епіграми складав українською. Робив це постійно і так вправно, що товариші прозвали його “римачем”. Жити для романтичного юнака означало стати кимось достойним і славетним, невтомно працювати заради людства, “задля щастя громадян”. Тому якийсь час він мріяв присвятити себе юриспруденції, щоб зсередини боротися з “неправосуддям”. Але потім знайшов інший, ефективний засіб для втілення своєї місії – слово.
Завершивши навчання, Гоголь, як і тисячі інших здібних молодих українців, подався підкоряти столицю (Петербург). Перший петербурзький досвід виявився невдалим. 1829 року. юний початківець видає під претензійним псевдонімом В. Алов поему “Ганц Кюхельгартен” – явне наслідування німецьких романтиків. І публіка, і критика сприйняли книжку скептично. Розчарований М. Гоголь скупив на останні копійки недопродані примірники і спалив їх. Після даремної спроби стати актором Микола змушений задовольнятися роботою дрібного чиновника по різних відомствах. Одначе впертий козацький нащадок не залишає намагань добитися успіху й визнання.

Повідомлення № 3. Визнання М. Гоголя-письменника
Навчений гірким досвідом, письменник у “Вечорах на хуторі поблизу Диканьки”, змалював добре відомий, рідний і дорогий його серцю український світ, спираючись на вітчизняну фольклорну й літературну традицію. Це переконливо засвідчують бодай епіграфи до всіх ХІІІ розділів повісті “Сорочинський ярмарок”.
Доторкнувшись до рідної землі, М. Гоголь здобув неймовірні творчі сили. Одразу після виходу “Вечорів…” він, ще зовсім молодий чоловік, став одним із найпопулярніших літераторів України та й усієї імперії.
Окрилений успіхом, митець поринає у вир творчої й наукової праці. Влітку 1832 р. відвідує Україну, понад два місяці живе в рідній Василівці, відновлює гармонію в серці, ще ретельніше вивчає мову, побут, звичаї, фольклор, душу свого народу. У ці роки митець готує статтю про народні пісні, студіює літописи, збирає матеріали для шеститомної історії України, розпочинає роботу над романами “Полонянин”, “Гетьман”, задумує роман

14
про І. Мазепу. У статті “Погляд на утворення Малоросії” (1834) твердив, що українці – окремий народ, цілком відмінний за характером від російського.
На хвилі духовного піднесення М. Гоголь пише і видає (1835) продовження “Вечорів…” – збірку повістей “Миргород”. У новій книзі автор розвинув і поглибив три основні теми попереднього циклу:
– духовно багата героїчна натура українського народу (“Тарас Бульба”);
– осмислення природи зла (“Вій);
– занепад української провідної верстви (“Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем”, “Старосвітські поміщики”).
Особливо вразила сучасників і до сьогодні продовжує запалювати патріотизмом нащадків історична повість “Тарас Бульба”.

Повідомлення М 4. Михайло Васильович – російський митець?
Більшість мрій і задумів в умовах деспотичної імперії М. Гоголю не вдалося здійснити. До Києва письменника так і не пустили, добре знаючи його українофільські настрої. Своїм лукавим рішенням цар обрубав культурні зв’язки митця з Батьківщиною.
М. Гоголя щодалі більше розчарувала своєю оспалістю, пристосуванством, безкультур’ям тогочасна українська еліта. З іншого боку, добре усвідомлюючи геніальність Миколи Васильовича, його все наполегливіше затягували у своє середовище й імперська влада, і російська культурна еліта (О. Пушкін, В. Жуковський, В. Бєлінський, С. Аксаков). Особливо митець прислухався до порад О. Пушкіна, якого буквально обожнював за неповторний талант.

М. Гоголь не знайшов рівноваги між національним і загальнолюдським (християнським). Одним пожертвував заради іншого і цим обікрав свою душу. Очевидно, для самозаспокоєння придумав таку собі ілюзорну наднацію, надвітчизну – “Русь”, що, на його думку, як матрьошка, вміщала в себе і Україну, і Росію, і деякі інші слов’янські народи. Після “Миргорода” майстер ніби відвертається від України, натомість починає активно розробляти російські теми – у “Петербурзьких повістях” (“Ніс”, “Шинель”, “Невський проспект”, “Записки божевільного”), комедії “Ревізор”, у поемі-романі “Мертві душі”, інших творах. Звернувшись до російського світу, письменник абсолютно чесно показав його таким, яким бачив з українських позицій – темним, деспотичним, жорстоким, “мертводушним”. Перейшовши в російську

Літературу, М. Гоголь не заходився прославляти імперію, чого від нього чекали петербурзькі покровителі, а казав страшну правду про неї, кинув їй виклик. Пекуча Гоголева правда, звичайно ж, була ліками для росіян, хоч і надто гіркими.

Повідомлення № 5. Протиріччя довкола письменницької долі Миколи Васильовича
Особливо жорстоких цькувань зазнав митець з боку петербурзьких чиновників за твори “Ревізор” і “Мертві душі”. Болісно переживаючи звинувачення, М. Гоголь тяжко занедужав 1836 року, виїхав за кордон, де пробув з перервами цілих 12 років (більшу частину часу – в сонячній, такій схожій на Україну Італії).
Утім, попри всі духовні метання письменник завжди залишався українцем. Любив готувати українські страви для дружніх вечірок, часто співав українських пісень, танцював гопак, у товаристві не раз переповідав наші легенди, анекдоти, думи. За свідченням М. Максимовича, М. Гоголь уважав себе українським письменником, який пише російською. Так, прибувши 1846 року на курорт Карлебад для лікування, письменник зареєструвався у книзі визначних пацієнтів: “Пан Микола Гоголь, українець, що живе у Москві, автор кількох російських комедій”.
В останні роки життя М. Гоголь шукає власного притулку в релігії, відвідує і повертається в Росію 1848 року. З 1851 року мешкає у Москві, де і помирає 21 лютого 1852 року, знищивши всі свої папери.
На початку ХХ століття професор І. Мандельштам, аналізуючи стиль Гоголя, дійшов висновку, що мовою його душі була українська. Це виявляється не тільки в лексиці, а й навіть у синтаксисі,- думав він по-українськи, а потім, пишучи, перекладав російською.
До революції переважна більшість і наших, і російських читачів, дослідників розглядали М. Гоголя насамперед в українському літературному контексті. У комуністичну ж епоху імперія цілком присвоїла письменника собі. Символічно виглядає напис на пам’ятнику в Москві: “Великому русскому художнику слова М. В. Гоголю от правительства СССР”. І лише зараз починаємо вивчати Миколу Васильовича не як зарубіжного, а як нашого, українського генія, хоча важко переоцінити його внесок і в російську культуру.

Повідомлення № 6. М. Гоголь і Т. Шевченко – Виразне читання поезії Т. Шевченка “Гоголю”. Як Кобзар ставиться до свого попередника? У чому він вбачає геніальність творчості митця “Вечорів…”?

Творчість М. Гоголя (насамперед “Тарас Бульба”), поруч з писанням інших українських авторів, надихнула на поетичне слово молодого Т. Шевченка.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Оповідання “вечір проти івана купала”

Categories: Шкільні твори

Links