Василь Буслаєв
Текст адаптований: розбитий на абзаци, у дужках дані пояснення.
“У древніх російських віршах з осіб історичних описуваного часу є діючої новгородец Василь Буслаєв. Пісня в деяких рисах вірно зображує старовину новгородську, у деяких старовину загальну росіянку.
“У славному Великому Новгороді жив Буслай до дев’яноста років; з Новгородом жив не перечился, з мужиками новгородськими поперек слівця не проказував. По смерті Буслая залишилася вдовую дружина його Амелфа Тимофіївна так син молодий, Василь Буслаевич”.
Це-Те Василь
Пішли ськарги на молодого бешкетника; новгородци, однак, не спробували його взяти й покарати; над ним була інша влада, до якої й звернулося місто а ськаргою,- влада баби матері: до неї посадськие, багаті мужики новгородські принесли велику ськаргу на буйство сина; вона стала
Мисливці найшлися, зібралося їх двадцять дев’ять чоловік. Прийшли він, а братчину Никольщину, Василь заплатив за кожного брата по п’яти рублів, за себе п’ятдесят рублів, і церковний староста прийняв їх у братчину; увечері почалися потіхи, які літописець називає від біса задуманою справою: стали боротися, а в іншому колі на кулачки битися, і від кулачного бою дійшло до великої бійки;” (невипадково німецькі купці в договорах намагалися убезпечити свій двір від цієї звичайної новгородської забави), “недарма в Новгороді ходив переказ, що Перун, коли його тягли у Волхов через великий міст, кинув свій ціпок і ськазав: “Нехай новгородци мене цим поминають!” Цим ціпком і тепер божевільні вбиваються, утіху творять бісам, додає літописець. Василь втрутився в бійку, і хтось його дуже ніяково зачепив; він закричав своїм, що його б’ють, дружина виськочила, і почалася сутичка: “незабаром вони вулицю очистили, прибили вже багато до смерті, удвічі, утроє перекапустили, руки, ноги переламали”.
Буслаевич, бачачи, що його взяла, викликає на бій весь Новгород, містить із жителями його умова, що якщо він із дружиною поб’є новгородцев, те останні платять йому данина по смерть, а якщо новгородци поб’ють його, то він зобов’язаний давати їм данина. “Почалася в них бійка-бій велика. Б’ються день до вечора” – Буслаевич із дружиною починає долати; новгородци, бачачи, що справа погано, звертаються знову до матері Буслаевича, і материнська влада є у всій силі: того, хто викликав на бій цілий Новгород і переміг, та одна материнська служниця бере за білі руки й тягне на двір батьківський, де мати велить замкнути його в глибоких льохах, за залізними дверима, за булатними замками. Тим часом, користуючись відсутністю вождя, новгородци долають дружину Буслаевича; переможені увидя служницю матері Васильєвій, шедшую на Волхов за водою, просять її, щоб вона не подала їх, звільнила їхнього проводиря. Служниця виконує прохання, відмикає льох, де сидів Василь, і той, вернувшись до своїм, дав знову їм перемогу: “У ясних соколів крила галузі, у них молодців, думушки прибув” і “вуж мужики (новгородци) покорилися, покорилися й помирилися”.
Зложилася й інша пісня про того Буслаєва, як їздив він молитися. Буслаевич приходить до матері, як в’юн біля її ввивається, просить благословення велике йти в Єрусалим град із всею дружиною храброю. Мати у відповідь говорить йому цікаві слова, що різко окреслюють епоху: “Якщо ти підеш на добрі справи, дам тобі благословення велике; якщо ж ти, дитя, на розбій підеш, не дам благословення великого, не носи Василя сиру земля”.
Буслаевич поплив із дружиною в Єрусалим, на дорозі зустрічає гостей-корабельників і на питання їх, куди погулює, відповідає також дуже чудовими словами: “Гой еси ви, гості-корабельники! А моє-та адже гулянка неохоче: змолоду бита багато, грабовано, на старість треба душу врятувати”. Василь приїжджає в Єрусалим: “прийшов у церкву соборну, служив обідні за здоров’я матінки й за себе, Василя Буслаевича; і обідню з панихидою служив по рідному своєму панотцю й по всьому роді своєму; на інший день служив обідні з молебнями про відважних добрих молодців, що з молоду бите, грабоване”.
Буслаевичу не призначено було вернутися додому із цієї подорожі: не віруючи ні в сон, ні в чох, віруючи тільки у свій червлений в’яз, (тобто Василь не вірив у прикмети, довіряючи, мабуть, якомусь своєму амулету) він зневажив застереженням не ськакати уздовж зачарованого каменю й убився під ним.” Дружина Василя відвертала до його матері, і баба нагородила всіх з їхнього загального добра, що зберігається на Васильевом дворі. Потім Амелфа Тимофіївна розпустила добрих молодцев на всі четири сторони.
(З “Історії Росії з найдавніших часів” С. М. Соловйова)
Василь Буслаєв. Текст адаптований: розбитий на абзаци, у дужках дані пояснення.
Солов’їв С. М. Історія Росії з найдавніших часів. М., 1988. Кн. 2. С. 91-93.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)