Вальсингам
Колізія образа В.: людина, роздавлена страхом смерті, одержимий жахом перед “безоднею похмурої”, на краю якої він виявився, зважується на бунт. У гордому самозахваті він славить “царство Чуми”, знаходячи в її згубній дії джерело “нез’ясованих насолод”, але в якийсь момент усвідомлює всю міру власного блюзнірства. Після розмови зі Священиком В. розуміє, що заколот проти чуми, його самого й всіх бенкетуючих, що зажадали в хмільному вигарі утопити весело розуми, не просте святотатство, але капітуляція. Не здатні духовно протистояти
У фільмі М. Швейцера “Маленькі трагедії” (1979) герой “Бенкету…” так нічого й не усвідомив. Останнім його словом став гімн чумі, пересунений у розв’язку трагедії: заключним акордом зробилася фраза про наслажденье, що доставляється тим, “що загибеллю загрожує”, а загальним підсумком – чисто епікурейський вибір героя, вся мудрість якого укладена в прислів’ї: помирати – так з музикою. Скажений бенкет під час чуми, “заварений” Пушкіним у випробування героєві, перетворився у своєрідну подобу давньоримських ludi funebres, що супроводжували похоронний ритуал. Таке “язичеське”, “античне” прочитання трагедії йде від росіян “еллінів” початку XX століття (Вяч. И. Іванов), дионисий-ские захвати яких були те саме що “упоениям” В. і не залишали місця “замисленості” останнього.
Тематика пушкінського “Бенкету…” перегукується з віршем “Герой”, датованим 29 вересня 1830 р. (дата завершення трагедії – 6 листопада того ж року). В образі “героя” Пушкін вивів Наполеона, що під час єгипетського походу відвідав госпіталь у Яффі, де перебували його солдати, заражені чумою. В очах Пушкіна Наполеон був лик не в бої й не на троні: він став “небу іншому”, коли, ризикуючи життям, потискував руки вмираючої, щоб підтримати їх. Наполеон грає зі смертю, як і В., але не заради себе, а в ім’я інших. В. бажає утопити власний страх, Наполеон намагається звільнити від страху “перед похмурою недугою” своїх воїнів, “таврованих мощною чумою”. У подібних ситуаціях обоє персонажа надходять відважно, героїчно, але Героєм є Наполеон, що випливає кличу серця: “Залиш героєві серце; що ж // Він буде без нього? Тиран!” “Бенкет під час чуми” уперше був поставлений в Олександрійському театрі (1899, у ролі В. – В. Н. Давидов). На сюжет трагедії написана опера Ц. Кюи (1901).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)