“В пам’ять про загиблих в Афганістані”
Світле, чисте небо над головою. Повноцінне хороше життя. Повна впевненість у завтрашньому дні. Безтурботне і щасливе дитинство. Спокійна і гідна старість. Що ще потрібно людині? Але на жаль, в нашому житті не все так просто.
Війна… Це слово асоціюється з чимось жахливим і мені стає трохи не по собі. Наша Батьківщина пройшла через велику кількість воєн. Все далі і далі час відносить нас від страшних людських трагедій, але наші солдати були і завжди будуть гордістю своєї країни. Вони – неповторний приклад для майбутніх поколінь, і обов’язок
Що ж таке Батьківщина? Напевно, кожен не раз задумувався над цим питанням і без труда відповів на нього. Це – і “отчий дім”, і колискова матері, і перші кроки в дитинстві, і невелике село, і величезне місто… Батьківщина – це місце, де ти народився і виріс, місце, яке тобі дороге, дороге серцю.
Кожна людина любить свою сім’ю, рідних і близьких, школу, село, країну і свій народ. Уособлення любові до Батьківщини, потреба в гідному, самовідданому служінні Батьківщині є патріотизм. Патріотизм – сукупна складова мужності
Вісімнадцятирічні хлопці показали приклад найвищого мужності і героїзму в чужій країні, свій обов’язок, борг воїна. Борг солдата перед Вітчизною, клятву на вірність, яку він вимовляє разом зі словами присяги. У нашій пам’яті назавжди залишилися імена загиблих на цій страшній війні. Демонструючи зразки мужності, жоден з них не думав про почесті та нагороди. Вони вірили, що займаються потрібною справою – допомагають простому народу Афганістану відстояти своє право на краще життя.
Усі війни трохи схожі. Інших воєн не буває, буває тільки інший час, інше місце і різні люди. Солдати будь-якої війни так само всі однакові. Незалежно від справедливості війни. Між ними немає майже ніякої різниці, які б часи і простір їх не поділяли. Смерть завжди залишається смертю, життя завжди залишається життям, а сміливість – сміливістю. Так завжди було і так буде.
В Афганістан наших солдатів послала Батьківщина. І вони з мужністю виконали свій інтернаціональний обов’язок. Час не стоїть на місці, багато чого в нашій пам’яті забувається, але ми повинні завжди пам’ятати про тих хлопців, які пройшли ці випробування і про тих, які віддали свої життя на благо Вітчизни.
Я десь прочитала, що сучасна наука встановила, що поранення на війні – це не просто фізична травма. Воно записується в генетичний код людини, передається у спадок. А значить – всі ми поранені на тій війні. І це нас об’єднує з епохою Тому війна – це не тільки наше минуле, вона присутня в нашому житті й сьогодні.
Десять років тривала війна в Афганістані. Все далі і далі відходять від нас ці події. Минуло 29 років з її початку, а 15 лютого цього, 2014 року буде 25 років з дня виводу наших військ з цієї країни. Але все ж ця сторінка історії нашої країни не може бути викреслена і забута. Звичайно ж, ми повинні знати і пам’ятати про ці події. Наша країна заплатила за “неоголошену” війну в Афганістані дуже дорогу ціну: до своїх сімей, матерів, наречених не повернулися близько 15 тисяч радянських воїнів, 7000 наших хлопців стали в цій війні інвалідами, досі невідомою залишається доля 330 осіб солдат.
За мужність і героїзм, проявлені в боях в Афганістані, нагороджені орденами і медалями понад 200 тисяч воїнів, 71 воїну присвоєно високе звання “Герой Радянського Союзу”. Про це ми теж повинні знати і пишатися!
Час, як відомо не стоїть на місці, але для тих, хто втратив своє найдорожче – дітей, рідних, – воно ніби зупинилося. Назавжди. Навіки. Люди не мають морального права забувати тих, хто віддав своє життя за наше мирне майбутнє. Ми повинні зберегти пам’ять навічно! Ми мусимо жити і пам’ятати про тих, хто “вже не прийде ніколи”. Сьогодні ми славимо солдата – захисника Вітчизни. Того самого, хто подарував нам щасливе дитинство і мирне небо над головою. І ми повинні знати, що думали люди, які воювали? У що вони вірили? За що боролися, за що гинули і за що вбивали? Ми не будемо давати відповідей. Вони – в їх подвигах. Подвиг воїна – це подвиг вірності, боргу, присяги.
Війни не закінчуються тим моментом, коли змовкає зброя. Вони тривають в душах тих, хто в них брав участь. Солдати, які повернулися з Афганістану, принесли з собою як би оновлену любов до Батьківщини. Вони в якійсь мірі повернули високе поняття патріотизму, мужності, військового і людського обов’язку. Пройдуть роки. Багато чого з часом, звичайно, забудеться. Затягнуться рани, потьмяніють бойові ордени, у солдатів виростуть діти. Але ця війна залишиться в пам’яті народу. Залишаться вірші та пісні, народжені на війні, що розповідають про силу духу і мужності нашого солдата.
Чим далі в глиб історії відходить Афганська війна, тим значніше сприймаються втрати. Ми говоримо їм, загиблим на рідний і чужій землі, хто вижив в нерівних боях: “Спасибі! Ми будемо пам’ятати про вас!”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)