Вони боролися за Батьківщину (по повісті Б. Васильєва “А зорі тут тихі…”)

Шістдесят п’ять років пройшло з тих пор, як відгриміла Велика Вітчизняна війна. Але в народі живе пам’ять про людей, що відстояли рідну землю. Про їхні подвиги ми довідаємося з оповідань ветеранів, з підручників історії й, звичайно, з художньої літератури. Одним із самих відомих добутків про війну є повість Бориса Васильєва “А зорі тут тихі… “. Дівчини-Солдати, герої цього добутку, мають різне минуле, різні характери, виховання.

Показуєся, нічого немає загального між урівноваженої, стриманийний Ритой Осяниной і веселим, розпачливої

Женею. Різні характери – і одна доля: війна. Війна не обезличила, але об’єднала, згуртувала дівчин – героїнь книги. У всіх одна мета – відстояти свою Батьківщину, своє селище, свій клаптик землі. Заради цієї високої мети бійці рискують життям, мужньо борються з ворогом, що набагато сильніше їх.

Вони не замислюються про подвиг, защиту Батьківщини вважають боргом. Смерть дівчин може здатися зовсім не героичесякий, навіть безглуздої. Чи можна назвати, наприклад, героїчної загибель у болоті?

Не побачать нащадки й обидвілиска над могилою Осяниной, і навіть її син, можливо, не довідається, де похована

мати. Але якби не їх самовідверженность, не беззавітний героїзм простих радянських солдатів, наш народ не зміг би вистояти в страшної, кровопролитной війні. Дівчини на війні пізнали позбавлення, горе, страх. Але пізнали вони також і щире солдатське товариство. Вони стали близькими людьми, і навіть відлюдний, замкнутий старшина щиро прив’язався до своїм подчиненним і полюбив їх.

Війна згуртувала народ. Бійці захищали не тільки свою землю, свій будинок, але й товаришів, і рідних, і зовсім незнайомих. Дівчини на війні не мали права забути, що вони матері, дочки, онученята.

Вони змушені були не тільки ростити, але й рятувати своїх дітей, їхнє майбутнє. Може бути, самі більші труднощі положення дружинщини на війні полягали в тім, що доводилося объединять два непоєднувані, взаємовиключні завдання: продовжувати життя, виховуючи дітей, і вбивати її, воюючи з фашистами. Рита Осянина, перебуваючи на службі, ночамі відвідує свого маленького сина; вона ніжна мати й хоробрий боєць. Вони боролися за Батьківщину… Призначені самою природою для іншої, більше високої місії, ніжні й слабкі, що вміють любити й жалувати, вони взяли в руки зброя, щоб убивати й мстити.

Війна змінила привичний уклад життя, змінила навіть душі людей, сделав боязких сміливими, слабких сильними. Їх навіть самий маленький внесок у перемогу великий, їхні подвиги безсмертні, покуда ми про їх пам’ятаємося


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вони боролися за Батьківщину (по повісті Б. Васильєва “А зорі тут тихі…”)

Categories: Твори з української літератури

Links