Український рушник (твір-розповідь)
Український рушник споконвіку був символом України, як і калина, і верба, і українська пісня. Але українських народних пісень уже мало співають. На вербах, що ростуть уздовж річок, хлопчиська влаштовують “тарзанки”, з яких стрибають у воду. А рушник – це просто кусок білого полотна з вишитими на ньому птахами і квітами…
Нещодавно я була на весіллі у своєї двоюрідної сестри. Реєстрація відбувалася в Центральному палаці одруження, вінчання в церкві – усе було дуже красиво. Ось машини вже під’їхали до ресторану, де мав відбутися
Наречений і наречена вийшли із розкішного лімузина, поклонилися батькам, поцілували коровай, який потім разом із рушником лежав на весільному
Я впевнена, що рушник залишиться таким же, яким він був завжди. Недарма його прославляли Тарас Шевченко, Павло Тичина, Андрій Малишко. Рушник – це святиня. Святині не змінюються. Вони або живуть, або вмирають. Бабуся, чи простиш ти мене? Чи піднесеш і мені в день мого весілля неоціненний подарунок, у який вкладеш свою душу? Чи вишиєш ти і для мене український рушник? Я дуже на це сподіваюся. Нехай і в моїй родині буде святиня.