Твір про рушник

Із давніх-давен зверталося людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині – до матері, уславлюючи її благословенне ім’я; Мати дарує людині життя, надихає на добрі справи, віддає тепло своєї душі і безмежну любов. її мудре слово допомагає долати труднощі.

Твори Андрія Малишка про матір – “Пісня про рушник”, “Не стій, мати, коло хати”, “Яблуні” – сповнені прекрасних почуттів до жінки, що випестила, викохала його, дала Життєвий заповіт:

Мене навчала мати ще колись:

– Як виростеш, моя мала дитино,

То

мудрим будь і мужнім будь в житті,-

Скупі два слова. Нелегкі два слова.

У цьому вірші образ матері наче огорнутий серпанком найніжнішої любові і глибокої пошани. Гімном материнської любові можна назвати вірш “Пісня про рушник”, що увійшов до збірки “Серце моєї матері”.

Ліричний герой Малишкових творів згадує своє босоноге дитинство, турботливі материнські руки. Йому затишно, коли він воскрешає у своїй пам’яті зворушливий образ рідної неньки.

Поезія Андрія Малишка пройнята материнським теплом і синівською вдячністю. Кожний рядок його віршів випромінює любов і доброту.

У “Пісні

про рушник” поет закохано пише і про українську землю. Тут і “росяниста доріжка”, і “зелені луги”, і “солов’їні гаї”, і “тихий шелест трав”. Такі ніжні поетичні образи надають творові ще більшої краси. Вони дорогі поетові з дитинства, як і образ рідної неньки:

Я знаю, що навіки і віднині

Мені очей старечих не забуть

Подвір’я тихе і дідівську хату,

Казок дніпрових золоті мости,

Тебе, маленьку, рідну, сивувату,

Дано навіки в серці пронести.

Мати – це символ чистоти та любові, а образ рушника у вірші – символ життєвого шляху, долі. З яким душевним теплом автор говорить про матусю: “рідна мати моя”, “твоя незрадлива усмішка, засмучені очі хороші твої”. Образ матері в “Пісні про рушник” набуває узагальненого значення.

З глибинних джерел народнопісенної творчості черпає Малишко барви для змалювання образу матері, яка проводжає свого сина в далеку дорогу. У материнських очах – тривога і смуток, сподівання на щасливу долю сина, побажання йому добра в невідомім краю. Запорукою щастя є “рушник вишиваний”, який завжди оберігатиме від будь-якого лиха:

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, щебетанні дібров,

1 на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

Т дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Вишиваний рушник здавна був оберегом родинного життя. Дівчата готували його до весілля, щоб подружнє життя було щасливим. Одружуючись, молодята стають саме на рушник, що є запорукою вірності та любові.

“Пісня про рушник” стала справжньою перлиною в українській поезії двадцятого століття. 1 в наступних поколінь вона пробуджуватиме найсвітліші почуття.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твір про рушник

Categories: Твори з української літератури

Links