Твір М. Булгакова “Рушник з півнем”

За розподілом після медичного університету він опиняється в селі Мурьево, де повинен зайняти посаду головного лікаря. До нього це місце посідав якийсь Леопольд Леопольдович, досвідчений і знає свою справу лікар. Після Леопольда Леопольдовича герой виявляє в лікарні досить багату бібліотеку – всі полки забиті медичною літературою, а кількість інструментів перевершує всі можливі очікування героя. Думки героя найбільше займає страх: чи зможе він робити ті операції, що потрібно?! Вночі він засинає з великим трудом – перед його очима з’являються

грижі, запалення, пухлини, все це має бути або різати, або видаляти.

На наступну ніч все повторюється: страх заважає заснути, на душі героя “скребуть кішки”, він подумки лає себе за свій страх і недосвідченість. Несподівано до кімнати вбігає чоловік. Погляд його божевільний, кожушок на ньому розхристаний, борода звалялась. Вбігає з криком падає на підлогу і хреститься. Молодий лікар з тугою думає, “що сталося щось жахливе”. Чоловік плутано пояснює – потрапила в терлиця його єдина дочка, і головне для нього, щоб вона залишилася жива, навіть якщо залишиться калікою. Головний герой біжить

в операційну: на столі вже лежить дівчина. На обличчі дівчини вже “потухає рідкісна краса”, а ситцева спідниця з боку порвана і покрита плямами крові. Фельдшер різким рухом розриває спідницю, і доктор бачить страшну картину: однієї ноги майже немає, коліно роздроблено, м’язи і кістки стирчать на всі боки. Доктор наказує вколоти їй камфору, сподіваючись, що це прискорить смерть покаліченою дівчини. Але вона продовжує жити, і вторинний укол камфори не міняє справу. Доктор розуміє, що доведеться “в перший раз в житті на гаснучому людині робити ампутацію” …

Проходить чверть години. Дівчина все ще жива. Доктор бере в руки ніж і починає операцію. Одвічний страх кудись зникає, операція проходить успішно. Але доктор чекає, коли пацієнтка помре – він думає, що з-за великої втрати крові вона не виживе. Завершивши операцію, він із зітханням миє закривавлені по лікоть руки і чує, як у приймальні лунає сухий крик батька дівчини…

Настає вечір, в лікарні все стихає. Молодий доктор збирається йти у свою кімнату і просить фельдшера про одне: “коли помре, обов’язково надішліть за мною”. Весь вечір він сидить у кімнаті і зі страхом чекає, що ось-ось постукають. Стукіт не лунає…

Постукали тільки через два з половиною місяці. Зайшов батько дівчини. Очі його сяяли. Потім пролунав шелест і “на двох милицях стрибнули чарівною краси однонога дівчина”. Доктор виписує направлення у Москву, де їй зроблять протез. Дівчина червоніє, а потім, обвис на милицях, розгортає згорток. В її руках опиняється “довге, сніжно-білий рушник з природність червоним вишитим півнем”. Це рушник вона вишивала весь той час, що лежала в лікарні, а на оглядах ховала під подушку. Доктор намагається відмовитися від подарунка, але в очах дівчини з’являється такий смуток, що відмовитися не виходить…. Багато років потім цей рушник висіло в спальні доктора, поки не “застаріло, стерлося і зникло, як зникають спогади”.

На цьому завершується твір М. Булгакова “Рушник з півнем”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Твір М. Булгакова “Рушник з півнем”