Українська пісня – це геніальна поетична біографія українського народу (Олександр Довженко)
Українська пісня – це геніальна поетична біографія українського народу (Олександр Довженко)
Без пісні, що мені оспівала мати,
Я навіть дня прожити би не зміг.
/ В. Вихрущ /
Горять у вогні часу храми і фортеці, пергаменти літописань, розсипається на порох матеріальна культура, іржавіють і розчиняються у землі знаряддя праці. Але залишаються майже в первозданному вигляді мова і пісня – незнищенні скарби, котрі, хоч і забарвлені відтінками епох, пошарпані вітрами віків, несуть у собі безсмертну душу народу.
Великий наш народ
Скільки їх, виплеканих талановитим українським народом, вилетіло із його вуст та й полетіло піснею через віки і роки. Пісні історичні, козацькі та чумацькі, пісні-веснянки, обжинкові, колискові, ліричні, пісні про кохання. Долю-життя своє переспівав наш народ у пісні.
Перелетімо на крилах пісні у давно минуле, в оті хмарні, неспокійні часи, коли неволя та
Зажурилась Україна,
Що нігде прожити:
Гей витоптала орда кіньми
Маленькії діти,
Ой маленьких витоптала,
Великих забрала,
Назад руки постягала,
Під хана погнала.
Лише кілька рядків, а який страшний світ лихоліття, світ журби, стогону, навіть через століття, оповиває наші душі. Народну мужність і звитягу тих сивих часів найвиразніше відчуваємо в козацьких піснях. Хіба ми не захоплюємося силою, відвагою, рішучістю козака Морозенка? Ординці живцем вирвали у нього серце, вже мертвий стоїть він на Савур-могилі й дивиться на свою Україну. Це пісня-заповіт відданості рідній землі. А думи, а історичні пісні про боротьбу проти польської шляхти, про національно-визвольну боротьбу. І Кармелюк, і Сірко, і козак Голота – вони теж героїчна сторінка українського народу, оспівана в пісні. На безкраїх українських степах, на безмір’ї дикого поля минулих років народилась чумацька пісня. Бідність, нестатки гнали чумаків у дорогу. Зрідка в чумацьких піснях озиваються мотиви радості, щасливого кохання, а найбільше – у них бринить безталання вбогого:
Гей! Гей! Гей! Та хто горя не знає,
Та нехай мене спитає, та гей!
Гей, гей, гей! Та виріс я в наймах, і неволі,
Та не знаю ні щастя, ні долі, гей!..
Має пісня 20 рядків, а як у ній відтворено життя! Чуєте, ось бренькнула струна бандури – і полилася некваплива розповідь про кріпаччину і рекрутчину. Ці пісні – присуд ганебному кріпосництву і кріпосникам. Через складнощі життя, нестатки, безрадість, нещастя наш народ зумів пронести безмірну людяність, сердечність, любов. Ніжністю і любов’ю сповнені колискові пісні. Колискова – це пісня материнсь кої душі, безмежної любові й ласки, неповторної ніжності:
Коли м’який, ласкавий, тихій вечір
Лягає спати у траву шовкову,
Сон ніжний землю обійма за плечі –
Тоді я чую неньки колискову.
Люблять діти, і я згадую, як любила, коли сон заколисує, слухати ласкаву, ніжну мамину пісню. І як прикро зараз, часом, але більшість молодих мам не знають колискових, а співають дітям свої улюблені пісні. Але ж такі пісні не зможуть заронити у дитячі душі зернятка народної пісні. Ми зобов’язані терпеливо і мудро причащати дітей цілющою росою нашої пісні, розквітлої ще раз, почутої заново, щоб кожне слово зазвучало в ній неповторним акордом. А з якою насолодою ми сприймаємо пісні про кохання. Скільки їх – море! Вони ввібрали у себе всю розмаїтість почуттів, усю таємничість і глибину людської душі, але це не тільки “чисті” пісні про кохання, про ніжність закоханих сердець, тут ми теж почуємо відгомін історії. Згадаймо такі перлини, як “Козаченьку, куди йдеш?” або “На добраніч усім на ніч”:
Ой чи явір, чи не явір,
Чи зелена та яворина,
Поміж всіма дівоньками
Тільки мені ти одна мила.
Пісні про кохання, ліричні пісні перекидають місток із давнини у сучасність. Ми захоплюємося співом прекрасних українських співачок Софії Ротару і Надії Шостак, Таїсії Повалій та Ірини Білик. Ніна Матвієнко чарує: так і линеш на лебединих крилах у країну мрій і надій, великих сподівань:
Ой летіли білі гуси…
А тихого літнього вечора чується :
Ой, чий то кінь стоїть,
Як біла гривонька
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька…
Цю пісню змінює інша, і ллється, лунає… барвінковим цвітом і громом грізним, доносить у наше сьогодення все те, чим жив, за що боровся й на що сподівався наш народ. Не випадкові Довженківські слова: “Українська пісня – це геніальна поетична біографія українського народу”.
А скількох українських митців надихнула пісня на творчість. Шевченко, Франко, Леся Українка, Рильський, Тичина, А. Малишко, Дм. Павличко викупані в народній пісні і самі створювали такі поезії, що просилися на музику, звучали і звучать як пісні.
Тож треба розбудити нашу генетичну та історичну пам’ять через глибоке вивчення, осмислення народної пісенної спадщини, щоб народ наш шанував і плекав свою пісню – свою вечірню і світанкову зірницю, бо пісня душу підіймає.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)