Українська пісня – це душа народу
У сиву-сиву давнину сягають першовитоки української народної пісні. Якого б лиха не доводилося переживати народу, пісня завжди допомагала долати труднощі. Кого тільки не чарувала її вічна краса! Минають віки, а народна пісня залишається завжди молодою, чарівною.
І сьогодні так само в Цареграді регоче з ворогів Байда молоденький, попереду гетьман Дорошенко веде своє військо, і за славним Морозенком вся Вкраїна плаче. І щоліта при долині роса, стороною дощик іде, і за гаєм зелененьким бере вдова льон дрібненький. І досі не вгамовується той
Народні пісні віддзеркалювали історію України, її трудові будні, традиції. В історичних піснях, думах оспівувалися доленосні події в житті народу, прославлялися герої, лицарі, таврувалися зрадники і перевертні. Була пісня з козаками в далеких походах, в неволі турецькій, співали її біля вогнищ під високими зорями.
Вона тамувала біль розлуки, долинала зовом отчого дому до емігрантів, яких лиха доля закинула в заокеанську чужину. Коли в часи сталінського свавілля тирани прагнули забрати в нашого народу його мову і культуру, народна пісня, як Мати-Берегиня, зберігала
Сьогодні, в час національного піднесення, відроджуються традиції, відроджується і народна пісня. З небуття виринули колядки і щедрівки. Як і багато століть тому, від села до села поспішає гурт колядників. Яка то радість вдихнути на повні груди морозяне повітря, відчути під ногами скрип санної дороги, вслухатися у веселий передзвін мальовничого вертепу і відчинити двері до святкової світлиці. А як бадьоро і дзвінко зазвучала стрілецька пісня.
Коли я думаю про українську пісню, то бачу обличчя кріпачки Катерини Шевченко, яка співала своєму синові Тарасу задушевну, ніжну колискову про зіроньку вечірнюю, про кота-воркота. Тарас Шевченко з дитинства знав багато пісень, дум, сам гарно співав. Коли читаємо його “Кобзар”, відчуваємо, що значною мірою пісенна творчість українського народу викохала такий могутній талант. Пісні, думи, які малин Тарас чув від свого діда Івана, – на сторінках “Кобзаря”.
Великий поет любив народну пісню “Чуєш, брате мій…”. Ця мелодія була на вустах українських січових стрільців у дні жалоби і туги. Її співали українські сини і дочки, залишаючи назавжди рідну землю. А нині, коли Україна нарешті стала вільною, українські журавлі повертаються з вирію і спраглими устами припадають до батьківської землі. Бо чують:
Щоби Україна не зав’яла,
Щоби наша слава,
Козацькая слава Повік не пропала.
Українська пісня – це втілення духовної величі нашого народу, який зберіг своє Слово і йде з ним у майбутнє.
Варіант 2.
Серед усіх видів українського фольклору найважливіше і найпочесніше місце належить пісенній творчості. Обрядові пісні, думи, історичні пісні, балади, ліричні пісні, частівки – такі основні її види.
Народні пісні мають чудову здатність полонити людські серця, підносити настрій, окрилювати, надихати у праці, тамувати душевні болі, множити сили в боротьбі. До пісні звертаються в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. В ній повсякчас можна почути рідний серцю голос батьківщини, вловити відлуння своїх найінтимніших почуттів та затаєних думок, золотий промінь надії, слово мудрої поради і тихої ласки. Тому й любимо свою пісенність, пишаємося нею перед світом:
Гей плину я до Дніпра і так си думаю:
Нема кращих співаночок, як у нашім краю.
Пройнята любов’ю до рідної землі, пісня опоетизувала не тільки людину, а й природу краю: “Лугом іду, коня веду…”, “Цвіте терен, цвіте терен, цвіте й опадає”, “Місяцю-королю, світи нам дорогу”, “Вітер віє, сонце гріє”, “Пливе човен, води повен”, “В кінці греблі шумлять верби”.
Найдавнішими за походженням є обрядові пісні. Вони виникли у зв’язку з трудовою діяльністю людей. Романтично піднесені колядки і щедрівки поетичними словами славили звичайну трудову людину, відволікали й думки від важких обставин життя і вели уявою в ідеальну країну вимріяного та бажаного. Постать господині в колядках овіяна високою поезією, теплотою і любов’ю.
По дрова пішла – золота внесла,
По воду пішла – мед-вино внесла!
Приходила весна – і її стрічали веснянки, сповнені світлого, радісного відчуття оновлення природи:
Розлилися води на чотири броди,
Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!
За весною наставала русальна неділя, убрана клечанням і піснями про русалок, мавок, що нібито живуть десь в озерах, полях та лісах. Жнивні пісні оспівували женців, що “золотими серпами” вижали всю ниву:
Ой кресали серпики на горі,
Дожинали житечко при зорі.
Протягом багатьох віків складався народний обряд, яким відзначали одруження, весілля. Весільні пісні величали молодят, бажали молодій парі щасливого і заможного життя, розповідали про прибирання нареченої, плетіння вінків, випікання короваю.
У чудових піснях і думах оспівав народ відважних оборонців матері-вітчизни, сповнене тривог і небезпек життя, мужність і стійкість у боротьбі з ворогом. їхніми героями виступають люди мужні, сміливі, благородні, сильні духом, з серцем, пройнятим любов’ю до рідного краю. Таким є козак Голота, що не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота і має миролюбний характер (“ні города, ні села не займає”), але готовий щомиті дати відсіч ворогові; хоробрий Іван Канівченко; стійкий Самійло Кішка. Дума прославляє Самійла
Кішку, який п’ятдесят років пробув у турецькій неволі, але не скорився ворогові. Захопивши галеру, козаки повертаються в рідний край:
Хоч буду до смерті біду та неволю приймати, А буду в землі козацькій голову християнську покладати:
Ваша віра погана,
Земля проклята.
Дуже схожою на слова Самійла Кішки є відповідь турецькому султану героя історичної пісні про Байду, коли йому доводиться вибирати між царюванням, здобутим зрадою, і смертю. Визначними творами героїчного епосу можна назвати пісні про Морозенка, Сірка, Супруна… Гинуть у нерівному бою і Морозенко, і Супрун. Смерть Морозенка оплакує рідна мати, козацьке військо, вся Україна:
Прощай, прощай, ти, Морозенку, ти, найславніший козаче.
Ой за тобою, та Морозенку, та вся Україна плаче.
Немало пісень складено про велике антифеодальне повстання 1768 року, Коліївщину, та його ватажків Максима Залізняка, Івана Гонту. Мужніми захисниками своїх співвітчизників, поборниками правди змальовують пісні Лук’яна Кобилицю і Устима Кармалюка.
Найпостичнішими в народній ліриці є пісні про кохання. Скільки ніжності і ласки вкладено у прості слова, звернені до коханої:
Ой вийди, вийди, серденько Галю, Серденько, рибонько, дорогий кришталю.
Сумними, тужними є пісні про нещасливе одруження, про долю жінки за нелюбом, п’яницею, про злу свекруху, що знущається над невісткою.
Українські народні пісні та думи захоплюють своїм реалізмом, правдивістю почуттів, емоційністю, чарують задушевністю і поетичною
Красою. Про значення пісні і думи натхненно сказав Т. Шевченко:
Наша дума, наша пісня.
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України.
Українська пісня і дума зростила поетичний геній Шевченка. Нерозривно зв’язана з піснею поетична творчість Ю. Федьковича, П. Грабовського, Лесі Українки, І. Франка, багатьох інших українських письменників.
“Народна творчість – це той груш, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче мистецтво, без якого вони б засохли”, – говорив Рильський у своїй статті “Краса і велич народної творчості”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)