Українська нація в романі “Чорна рада” Пантелеймона Куліша

Читаючи роман, ми сприймаємо реальність через світогляд Куліша – носія ментальності щирого українця. Ми відчуваємо, як болить авторові кожна історична помилка, який тягар всенародної вини він бере на свої плечі. Символом деградації козацької епохи для Куліша була Велика Руїна. Її зловісність, метастазне проникнення через роки в нові часи лякало письменника тим більше, що він, людина енциклопедичних знань, передбачав, що повстанці або їх онуки самі в майбутньому займуть місця тиранів і в гнобленні не поступляться їм. “Чорна рада” –

Твір значною мірою мозаїчний. Народ України в романі знаходиться, загалом, на задньому плані, але в окремі моменти мовби насильно проривається наперед, стає перед очі читачам. Тоді він набирає сили, широти і величі. Довільність образів простих людей, поодинокі образи їх і народні масові сцени створюють ефект реальної присутності, і читачі сприймають громаду під таким кутом зору, як щодня своїх сучасників.

Ось, наприклад, образ Божого чоловіка. Кулішів кобзар – це не старець, не жебрак, а патріот, воїн Божий, ходяча совість народу. Мирське життя для Божого чоловіка нічого не значить, він поза соціальними

станом, вище політики й міжусобиць, тому жодного разу не є виразником якоїсь окремої групи. Свою сліпоту він не вважає каліцтвом, а Божим знаменням, тому дивується й осуджує тих кобзарів, які за чарку горілки поробилися придворними поетами й музикантами.

З-поміж поетів народної моралі найближче до Божого чоловіка стоїть запорізький старець Пугач, старий січовик, який на своєму віку не раз був кошовим отаманом. Але коли Божий чоловік обережніший у своїх висновках, то Пугач наївний, мов дитина. Спираючись на його авторитет, добився булави Брюховецький, та пізніше він став непотрібним, смішним. Брюховецький жорстоко висміяв Пугача перед усією громадою, але навіть після цього не побачив старий отаман зрадника у Брюховецькому.

Тарас Сурмач щиро захищав інтереси громади, мав мужність говорити правду у вічі навіть грізному і авторитетному Шрамові. До протесту Тараса штовхнула образа, бо його й таких як він, не признавали в правах з реєстровими козаками. Тарас вважав, що бути козаком – вигідно. Це означало для нього – стати старшиною, чогось у житті добитись.

Але після того, як Тарас побачив, як запорожці грабували ніжинських купців, сам же з гіркотою признався Череваневі, що усвідомив свою помилку.

Надзвичайно цікавий образ Василя Невольника. Це зламана неволею, а пізніше прислужництвом, особистість. У часи своєї молодості Василь був одним з найкмітливіших козаків, знав грамоту й Дніпрові гирла. Доля зробила з колишнього лицаря страдника, яскравим свідчення чого стало його нове прізвище – Невольник. Добровільно прийняте рабство в Череваня доконало Василя.

Українське суспільство в романі строкате. В ньому досить часто возвеличуються натури сильні і яскраві. Не на геніях і на героях спочиває суспільство, як відомо, а на масі порядних людей. А порядних людей в “Чорній раді” таки чимало.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Українська нація в романі “Чорна рада” Пантелеймона Куліша