Україна і її історія очима австрійського поета (за новелою Райнера Марії Рільке “Пісня про Правду”)

Драматичною, кривавою і суперечливою була епоха переходу від XIX до XX століття. Суть людського буття, духовні цінності були поставлені під сумнів. У цей час йшли світові війни, руйнувалися держави і з’являлися нові. Канули в небуття старі уявлення про світ, наставав час нових наукових відкриттів.

Райнер Марія Рільке – відомий австрійський поет – подорожуючи Україною, зацікавився її історією та культурою. У пошуках сенсу буття, виходячи з ситуації, що склалася, Рільке намагається повернутися до витоків буття, основ життя, відшукати

втрачену гармонію людини зі світом. Порятунок він вбачає у єднанні з природою. Подорожуючи по Україні, Рільке вслуховується в музичні твори українського народу. Результатом цієї подорожі стало написання твору “Казки про улюбленого Бога”, одна з новел якого називається “Пісня про Правду”,

Центральним образом цього твору є образ сліпого співця Остапа, якого Рільке порівнює з Богом. Рільке стверджує: справлене мистецтво зачіпає дуті людей, впливає на них, піднімає на боротьбу, і над ним не владний час. Автор порівнює старого сліпця з міфічним співцем – Орфеєм, чарівний голос якого творив дива.

Так і кобзар Остап піднімав народ на боротьбу проти пригноблювачів. Рільке прославляв визвольну боротьбу, а силу могутнього співака порівнював з божественною силою.

Твір побудований як розповідь у розповіді, де мистецтво слова пов’язує воєдино людей з Богом.

Герой розповіді – Евальд – хоче почути щось про народних співців.

Автор-оповідач починає розповідати про широкі українські степи, де живуть дивовижні та надзвичайні люди, знайомить із сім’єю Петра Якимовича, який малює ікони. Хід подій змінюється з приходом співака Остапа. Його спів хвилює й окриляє. Слухаючи розповідь про Правду і Кривду, Евальд робить висновок: “Цей старий був Богом”.

Так австрійський поет і письменник Рільке відкрив Європі надзвичайну країну Україну з її героїчною історією, сильними людьми і своєрідним національним колоритом.

Прототипом сліпця Остапа став Остап Вересай виконавець народних дум та історичних пісень. Він умів надати простому сюжетові глибину і силу. Майстерно передавав красу народної пісні, поєднуючи її з грою на кобзі, надаючи незабутнє враження. Така виразна манера виконання і зробила Остапа Вересая відомим серед сучасників. Завдяки своєму талантові Вересай будив у слухачах відчуття пошани до історії та культури України.
Драматичною, кривавою, величною і суперечливою була епоха переходу від XIX до XX століття.

Сутність буття людини, духовні цінності традиційної культури поставлені суспільством під сумнів. І не дивно: в цей час йшли світові війни, рушилися країни і з’являлися нові, робилися наукові відкриття і йшли в небуття старі теорії світу!

У пошуках сенсу буття, виходу із ситуації, що склалася, Рільке намагається повернутися до основ життя, відшукати втрачену цивілізацією гармонію зі світом. Рятівне у своїй чистоті слово, яке є втіленням єдності з природою, світом, болісно шукає Рільке, коли пише поетичні цикли “Дуїнянські елегії” та “Сонети до Орфея”.

Подорожуючи Україною, Рільке пильно придивляється і прислухається до легендарної музичної і літературної скарбниці українського народу. Рівним Богові постає простий український кобзар Остап в його “Пісні про Правду”. Рільке стверджує: справжнє мистецтво, сила слова зворушує душі людей, піднімає на боротьбу проти гнобителів, дарує перемогу над часом.

Твір побудовано як “оповідання в оповіданні”, де неначе не пов’язані поняття – Бог і незвичайні люди-українці – знаходяться в нерозривній єдності завдяки великій силі мистецтва слова.

Герой оповідання Евальд хоче послухати щось про руських співців, поскаржившись оповідачеві, що в попередньому творі нічого не було про Бога.

Автор-оповідач починає розповідати про степи України, в яких живуть незвичайні люди, знайомить з родиною Петра Якимовича, шевця за фахом, що малює ікони. Звичайний хід подій в родині змінює прихід кобзаря.

Пісня мандрівного співця Остапа хвилює й окриляє на боротьбу за волю хлопця Олексу, що відчував духовні сили, але не знаходив їм призначення.

Старий сліпий кобзар зрівнявся з Богом у своєму мистецтві впливу на душі людей. Навіть мати Олекси теж пройнялась силою слова про Правду і Кривду, тому розуміє почуття сина і відпускає його, цілуючи й обнімаючи, може, востаннє.

Прослухавши розповідь, наче підсумовуючи сказане, Евальд робить висновок стосовно кобзаря: “Цей старий був сам Бог”.

Так австрійський поет и письменник Рільке допоміг Європі відкрити для себе незвичайну країну – Україні з її славною героїчною історією, сильними людськими характерами і своєрідним національним колоритом.

Прототипом сліпця Остапа з твору Рільке став Остап Вересай, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень.

Виконуючи думи, Остап Вересай вмів надати простому сюжетові глибокого змісту й сили експресії. Передаючи стан великої скорботи, спів кобзаря переходив у трагічний скрик, зойк, стогін. Вересай майстерно використовував уповільнення ритму, модуляцію голосу, поєднання речитативу і розлогого співу, що, разом з майстерною грою на кобзі, справляє незабутнє враження.

Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая становимо виконання ним гумористичних та сатиричних пісень. Потрібного ефекту співець досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовуванням у такт пісні, відповідною до поведінки та вдачі героя інто-наційністю. Це був, уживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а й ніс велике ідеологічне навантаження. Саме це й вирізняло творчу манеру Остапа Вересая й зробило його ім’я відомим серед сучасників. Завдяки своєму таланту Остап Вересай збуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття. Це добре розуміли Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпекно-Карий, М. Лисенко, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувалися його долею.

Не тільки Рільке, а й іншим приїжджим іноземцям, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції Альфреду Рамбо, французькому професору Луї Леже, міністру освіти Югославії Стояну Новаковичу, професору з Відня Ватрославу Ягичу, українські пісні у його талановитому виконанні відкрили досі незнану Україну, душу її народу, її історію. Професор Луї Леже під впливом виконаних Вересаєм пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В. Морфілл, який також слухав Остапа Вересая, зазначав, що у виконаних ним думах є дуже багато цінностей.

Цікавив спів “українського Гомера” й Київське губернське жандармське управління, яке у донесенні про роботу ПІ Археологічного з’їзду, що відбувся у Києві, було стурбоване виявом українофільських тенденцій і доповідало, що “доставлений у Київ старець-бандурист Остап Вересай своїми піснями і типовим виглядом немало сприяв збудженню симпатії до гетьманщини, що віджила свій вік”.

Так само поліцію занепокоїла популярність виступів Остапа Вересая у Петербурзі. У донесенні Ш відділенню, що опікувалося політичними справами, 17 березня 1975 року зазначалося: виконані Остапом Вересаєм у Благородному зібранні пісні “можуть за теперішніх обставин в очах пропагандистів служити опорою до виправдання діяльності однодумців їх в очах народу”. III відділення одразу ж припинило виступи небезпечного гастролера в Україні. Останні роки життя Остап Вересай продовжував виконувати пісні, хоч майже не виїжджав у великі міста, а мандрував селами Чернігівщини.

З нагоди 150-річчя від дня народження Остапа Вересая 21 червня 1953 року в Сокиринцях, де похований народний співець, відбулися урочистості, на яких виступив поет Максим Рильський. У травні 1959 року було відкрито музей Вересая, а в 1978 року – пам’ятник, створений скульптором 1. Коломійцем. З 1988 року на Батьківщині кобзаря проводиться фестиваль кобзарського мистецтва “Вересаєве свято”.