Угорська мова
Велике переселення народів, що почалося в перших століттях нової ери, завершилося лише в IX столітті. Угорці, або як вони називають себе самі, мадяри, останніми прийшли зі Сходу й осіли в Європі. Угорське королівство утворилося в тій же області на Дунаю, де ніколи влаштувалися гуни. Із середніх століть і аж до XIX століття панувало переконання, що угорці – прямі нащадки гунів Лише в 1940 році, присвятивши цьому питанню спеціальну монографію за назвою “Аттила й гуни”, колектив угорських учених спростував його: даної історії, етнографії, археології
Хто ж ці предки? Угорська Мова порівнювали з давньоєврейським, перським, турецьким, намагаючись знайти спільність цих мов. Дві перших мови швидко вибули із числа претендентів, вони не мали з угорським нічого загального. Турецькі слова зустрічаються в мові угорців. Але це скоріше можна пояснити тим, що близько 150 років турки-османи володіли південною й середньою частиною Угорщини. Турки з’явилися тут в XVI столітті. Однак в угорській мові є багато слів, які не могли бути запозичені з турецького
ЧиМожна вважати, що угорці говорять тюркською мовою і є родичами гагаузів, балкарців і інших тюрків, що осіли в Європі? Питання цей обговорювався не один десяток років, і вчені прийшли до рішення: угорці – давні сусіди тюрків, але не тюрки… Але тоді хто ж їхній родич по мові? В XVII-XVIII століттях деякі вчені висловлювали думку, що угорська мова родинна мовам естонців і фінів і мові жителів Крайньої Півночі Європи – саамов (лопарей). Пізніше коло “родичей” був розширений, до них прилічили мордву й марійців, що живуть на Волзі, комі, удмуртів, мансі й хантов, що населяють північну частину Західного Сибіру. Ханти й мансі говорять мовами, ближче всього вартих квенгерскому.
Довгий час не всі вчені погоджувалися із цим: вуж занадто дивним здавалося загальне походження колишніх кочівників – мадярів і мисливців-звіроловів хантов і мансі. Але наприкінці минулого століття це споріднення було остаточно доведене: найближчі родичі угорців живуть на Обі! Угорці, що живуть на Дунаю, і мешканці сибірської тайги й тундри ханти й мансі говорять мовами одного кореня, що лінгвісти називають общеугорским (праугорским) мовою
У першому тисячоріччі до нової ери загальні предки угорців, хзнтов і мансі, що жили в Предуралье, розділилися на дві вегви. Угорці рушили на південний захід і виявилися на берегах Дунаю. Ханти й мансі пішли спочатку на північ: ще в X-XI століттях вони живуть у Європі, у північно-східній її частині (росіяни літопису говорять про “югре”, тобто древній хантах і мансі). Відтіля, переваливши через Уральський хребет, вони вийшли на простори Західного Сибіру, до ріки Обі і її припливів. Ханти й мансі, що йменувалися в царській Росії остяками й вогулами, були приречені на вимирання. При Радянській владі в 1930 році був утворений Ханти-Мансійський національний округ. Для хантийского й мансійської мов радянські вчені створили писемність, на якій виходить у світло різноманітна література. Звичайно в основу літературної мови кладе який-небудь діалект. Але діалекти хантийского мови настільки відрізняються один від іншого, що в різний час створювалася особлива писемність для декількох різних діалектів мови хантов (і, бути може, праві ті лінгвісти, які вважають, що є трохи хантийских мов, а не діалектів однієї мови). Створено літературну мову й для мансі.
Угорський, хантийский і мансійська мови називають угорскими (від древньої назви угорців – угри). Крім того, в уральській сім’ї мов існує кілька самостійних галузей: прибалтійсько-фінська, саамська, пермська. Сюди ж ставляться мови, умовно поєднувані у волзьку групу,- марійський і мордовські. Разом з угорской всі вони утворять так звану финно-угорскую групу мов. Вона, у свою чергу, родинна так званим самодийским мовам і разом з ними становить уральську язикову сім’ю
“Волзька” галузь уральських мов представлена мовами народів, що віддавна жили на великій ріці і її припливах. Аж до XV століття в межиріччя Волги, Оки й Сури жила мордва. Пізніше мордовський народ переселився на лівий берег Волги й далі на схід (мордвини живуть і в Середній Азії, і в Сибіру!). Нині в Мордовської АРСР, утвореної в середньому плині Волги, живе менш однієї третини всіх мордвинів Радянського Союзу, У главі “Тюркське море” згадувалося, що два народи, карачаевци й балкарці, говорять на одній мові. У мордви ж, навпаки, один народ говорить на двох мовах: ерзянському (або эрзя-мордовском) і мокшанському (мокша^-мордовському). За словами лінгвістів, вони “так само близькі між собою, як, наприклад, мови російський, український і білоруський”.
На двох діалектах, лучно-східному й горно-маринском, говорять сусіди й найближчі родичі мордви – марійці. Більша частина марійців живе в Поволжя, у Марійської АРСР. На обох названі вище діалектах існує література. У марійців, таким чином, дві літературні мови: гірничо-марійський і лучно-східний (або лучно^-марійський). Колись уживали спроби створити літературу й на інші, більше дрібних, діалектах марійської мови. Для кожного з них створювалася своя писемність, на кожному з них публікувалися добутки. Однак це викликало різнобій у написаннях тих самих марійських слів і язикову плутанину, і від таких спроб відмовилися. Літературними мовами стали тільки два марійських діалекти
Біля трьох тисяч років тому від финно-угорского прамови, “діда” всіх сучасних уральських мов, слідом за угорским мовою (“батьком” угорського, мансійського й хантийского) відділилася древнепермский мова, “батько” трьох сучасних мов – удмуртского, коми-зирянского й комі-перм’яцького. Майже 1500 років прожили древні пермські племена на нижньому й середньому плині рік Ками й В’ятки. Потім предки сучасних комі (або коми-зирян) рушили на північ, у басейн Печори, заселивши суворі простори нинішньої Комі АРСР. Близькі ним комі-перм’яки живуть південніше, в однойменному національному окрузі Пермської області, і говорять мовою, дуже близькому коми-зирянскому. Коми-зиряне й комі-перм’яки розуміють мовлення один одного. Більше 600 років тому місіонер Стефан Пермський створив для комі писемність. Однак ця перша в історії Російської держави спроба створити лист для безписемного народу не увінчалася успіхом. Абетка Стефана Пермського широкого поширення не одержала, а в XVII столітті вийшла із уживання. Писемність і література в комі з’явилися лише при Радянській владі
Не всі древні пермські племена пішли на Північ. Частина з них залишилася в межиріччя Ками й В’ятки. Тут в XVI – XVII століттях з них сформувалася народності, до революції 1917 року називана вотяками, а після Жовтня получившая назву удмурти (так рідною мовою вони називали себе й колись).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)