“Учитесь, читайте, чужому навчайтесь и свого не цурайтесь”
“Хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають”.
Видатний український поет Тарас Григорович Шевченко усе своє життя дуже переживав трагічне становище свого народу і чіткіше за інших бачив неправду та зло, що панували у той час. Все це Великий Кобзар дуже відчував тонкою душею митця, але нічим не міг цьому лихові зарадити. У своїх поезіях Т. Г. Шевченко змальовував сумні картини життя українського народу, “коли запрягають у тяжкі ярма. Орють лихо, лихом засівають”, адже у всі часи найстрашнішим
“В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”, – в одній із своїх поезій пише Т. Г. Шевченко. Він вважає, що кожен народ має право і всі підстави для формування своєї особистої культури. Та шукати передову культуру слід не “в чужому краю”, як це робили деякі тогочасні діячі літератури та мистецтва, а на рідній землі, яку треба любити всіма силами своєї душі, бо у цілому світі “немає другого Дніпра”. Іншої батьківщини на землі немає, сам поет це відчував дуже гостро, бо не один рік мусив жити далеко
Більш усього Кобзаря обурює зневажливе ставлення панства до українських національних традицій, адже саме пани, які вважали себе культурними людьми, “шкуру деруть з братів незрячих, гречкосіїв”.
У відомому усім українцям посланні “І мертвим, і живим…” відбилися погляди поета на історію України. У творі він ставить важливі життєві запитання: “Що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?”. Т. Г. Шевченко намагається пояснити українцям, що вони нічим не гірші за інших, закликає не бути “рабами”, “гряззю” “підніжками” і “сміттям” для російських царів, польських королів чи ще когось. І якщо ми справді пишаємось тим, що ми нащадки легендарної слави запорозьких козаків, вчимося в них відвазі і волелюбності, то повинні покінчити з національним і соціальним безправ’ям. Справжнім українцям повинно бути не байдуже,
“…чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картоплю родить…”
Вислів, що став крилатим, “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь” ще раз доводить нам, що Т. Г. Шевченко був національно освіченою людиною з широкими суспільними поглядами. Великий Кобзар радив своїм співвітчизникам брати все найкраще і найпрогресивніше з культур інших народів, але при цьому не забувати своєрідну національну культуру і приймати її за першооснову. “Бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються”, тобто, хто відмежовується від рідної культури і мови, той небезпечний для інших перевертень, бо мова, мистецтво – це найдорожчі скарби нашого народу, які треба леліяти, оберігати і примножувати.
Усе життя поетові хотілося бачити рідний народ щасливим і вільним, а Україну – могутньою незалежною державою із своїми традиціями та звичаями. Вже у 1845 році він передбачав, що революція неминуча і відчував, що “розкуються незабаром заковані люди”.
Мрії Великого Кобзаря здійснилися більше ніж через сто троків, але все ж таки здійснилися. І нехай наша рідна Україна знаходиться лише на початку розбудови вільного суспільства і нам ще дуже важко, але хочеться вірити, що колись і над нашою землею засяє зірка щастя, добробуту і справедливості.
“Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі: а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті й своя правда,
І сила, і воля”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)