Яким бути людині? Чи приречений він вічно на болісне роздвоєння, на духовне й життєве животіння, або в силах перебороти всі й стати переможцем? Багато героїв Достоєвського намагаються вирішити цю проблему, прагнучи вирватися із суперечливого круговороту життя. Бунтує й Родіон Розкольників. Злидарське існування його самого, сестри й матері, трагичные долі інших людей, що живуть поруч, зароджують у душі Раскольникова бажання відновити справедливість. Протестуючи проти принизливого положення, він вступає в єдиноборство зі злом. Цей соціальний
конфлікт лежить в основі подій, що розвиваються, у романі. Метання Раскольникова, трагізм його бунту відбивають щиросердечна криза, що вразила багатьох молодих людей, що розчарувалися в реформі 1861 року. Соціальний характер роману обумовлений ідейними протиріччями епохи. Одна з форм протесту молоді в цей період – вибух індивідуалізму, що затверджує право сильної особистості. Суспільство, розбещене владою грошей, створює грунт для “проростання” таких ідей. До своєї теорії Розкольників підходить поступово. Спочатку його мучить неусвідомлена ідея. Його душу свердлить “жахливе, дике й фантастичне
питання”, воно жене з будинку, позбавляє спокою. І, як навмисно, тікаючи з будинку, він у трактирі підслухує розмову, у якому позначене чітко словами все те, що він так боявся вимовити вголос. “Убити бабу. Вирішити раз і назавжди. Позбавити життя огидну лихварку, щоб допомогти многим іншим”. Ця думка лякає його своєю жахливістю. Хоча він давно йде до неї, остаточне рішення приймає після листа матері. Тяжке становище матері, бажання сестри полегшити його доля за всяку ціну, терзають його нестерпно. Найбільше нестерпна Раскольникову жертва сестри, йому соромно неї прийняти. Так уперше з’являється ще незримий, але вже впливає на події Лужин. Свидригайлов з’являється перед Родіоном у важкий для нього момент. Розкольників, змучений допитом, бачить страшний сон, у якому вбиває бабу, а вона все сміється. Кімната наповнюється людьми. І як продовження сну – поява Свидригайлова. Сон виявляється пророчим. Свидригайлов знає таємницю Раскольникова. “Ми зійдемося,- говорить йому Свидригайлов.- Побачите, що із мною можна ще жити…” Свидригайлов дивно холоднокровно приймає вбивство, доконане Рас-Кольниковым. Воно зрозуміло йому, воно в рамках того права, по якому живе Свидригайлов. Це злочин формально врівноважує їх. Раскольникова тягне до Свид-Ригайлову, це та людина, що спокійно втілює теорію, вибудувану Родіоном, у життя. Але воля від моральної відповідальності приводить Свидригайлова до спустошеності. І як підсумок її – самогубство. Поява Свидригайлова поруч із Родіоном, трактування їм теорії Раскольникова з доказом своїх прикладів знижують пафос бунту бідного студента. Учинки Свидригайлова, суперечки з ним приводять Раскольникова в ще більше сум’яття. Його впевненість коливається, його терзає та відчуженість, що виникла між ним і людьми, заради яких він вчинив злочин. Прозріваючи поступово, Родіон терзає себе психоаналізом. Він картається за те, що, потоптавши мораль, залишився в полоні в етики. А от інший його двійник, Лужин, розважливий ділок і цинік, відкидає етику повністю. Лужин відверто егоїстичний: “Возлюби насамперед одного себе”. Він легко переступає через моральність інших людей, анітрошки не замислюючись над тим, що їх ображає. Він вільний у своєму індивідуалізмі. Всі його вчинки служать особистим цілям. Як це позначається на щиросердечному спокої інших, Лужина не турбує. Він придушує й принижує Дунечку, не зауважуючи цього, жорстоко ображає Соню. Придушення слабких – от підсумок теорії Раскольникова. Огидна фігура Лужина остаточно опошляє ідею Раскольникова. Розкольників не витримав випробування. Його покарання – це його порятунок. Розкольників на порозі морального відродження. Перемагає високий зміст людського життя – ” жити для інших. Цей зміст недоступний ні Свидригайловым, ні Лужиным.
