У сімейному колі, або Як написати твір за повістю І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”
Чи любите ви сваритися? З ким? Наприклад, з друзями! З друзями не дуже. Але все ж це трапляється, на жаль, у нашому житті. Так ось, ми з вами зараз будемо вчитися писати твір за повістю “Кайдашева сім’я”, в якій якраз і розповідається про сварки. Але не думайте, що це посібник, тому що тут, дійсно, сварки точаться між старими й молодими Кайдашами. Складається повість із дев’яти розділів. Кожний розділ – це яскравий побутово-родинний малюнок. Розповідь ведеться від особи автора. Описавши місцевість, де розкинулося село Семигори, Нечуй-Ле-вицький
Одружившись, син прагне мати своє власне господарство, свою хату, землю, садок, город, воли й коні, хоче бути незалежним від батька. Із цього бажання самостійності й випливають ті непримиренні незгоди та сварки, які повсякчас виникають між Кайдашами. Але не думайте, що одруження обов’язково веде за собою сварки,
Хоч в основу повісті І. Нечуй-Левицький поклав життя лише однієї селянської родини, проте з художніх образів Кайдашів проглядає широко узагальнена письменником трагедія життя села взагалі. Ось, наприклад, Омелько Кайдаш. Це образ темного, спрацьованого селянина. Важка праця, лиха панщина підірвали його сили, виснажили його. Кайдаш – дбайливий, працьовитий господар, він весь час щось робить, майструє, ніколи не буває без діла сам і не дозволяє гуляти своїм синам. У селян праця – на першому місці, це їхнє життя. Тим більш, що в творі нам і треба відтворити побут і звичаї українського селянства. Але важка праця, темнота, забобонність, родинні чвари та пияцтво зробили його безвільним, убили в ньому віру в краще життя.
Кайдаш богобоязливий. Українські селяни поважали релігійні свята, дуже часто ходили до церкви, вірили в Бога. Щоб не померти наглою смертю і не втопитись, бідний чоловік постився дванадцять п’ятниць на рік. Правда, доля посміялася над ним – помер він-таки наглою смертю, втопившись під ло-токами млина. Дуже вірить у бога й Мелашка. Проситься вона піти до Києво-Печерської Лаври, щоб помолитися. Навіть каже: “Як не пустите мене, то я, здається, вмру”.
В творі не забудьте згадати і про знахурство. Лікарів здебільше на селі не було, і прості селяни зверталися до баб-знахурок. У повісті Нечуя-Левицького це – баба Палажка. Вона, “знавець всяких замовлянь”, береться “лікувати” тяжко хворого Кайдаша. Після маніпуляцій зі “свяченою водою” Палажка таємничо, із усією серйозністю шепоче: “П’ятінко-матінко, і ти, святий понеділочку… Пом’яни, господи, раба божого Омелька, та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще й тую, що телятиною обшита… Помилуй же його, господи, і шарпни його по боках, по ребрах, по кістках, по чреслах, коло його скотини. Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’ях. Помилуй його, безкостий Марку, сухий Никоне, мокрий Миколаїв! Сарандара, марандара, гаспіда угас, василиска попер! Амінь біжить, амінь кричить, аміня догоняє!” Можливо, це “замовляння” і викликає сміх, але насправді селяни дуже вірили знахуркам, і звичайно від їхнього лікування чи приговорів людині ставало краще. Інша справа, що образ Палажки – комічний образ. Комічними є чи не всі образи повісті. Комічні і ситуації, в які час від часу потрапляють Кайдашиха, Мотря, баба Параска та баба Палажка. В усіх випадках ці ситуації зумовлені загальним розвитком сюжету, психологією та звичками персонажів. Ці комічні сцени та ситуації допомагають авторові розкрити духовну порожнечу й мізерність персонажів та страхітливість селянського побуту. Щоб зобразити цей побут, вам у своєму творі потрібно згадати кілька сцен.
Наприклад, Кайдашиха в багатьох випадках потрапляє у смішне становище через свою пихатість та чванство. їдучи в Западинці на заручини, вона “вгніздилась” на високому возі. І хоч син пропонує злізти, бо дуже крута дорога, вона не поспішає. А воли не стримали воза і “поперли” його вниз. “Він натрапив колесами на горб і перекинувся. Кайдашиха викотилась з воза, неначе м’яч”. “Пил набився їй у ніс, у вуха і навіть у рот…” На перший план також виступає абсурдна поведінка героїв, в якій розкривається смисл їхнього побуту. Також не забудьте написати і про землю – господиню, адже саме через неї було стільки сварок у родині Кайдашів. Але все і про все писати не треба. У нас з вами все-таки звичайний твір, а не літературно-критична стаття. Пишіть лише про те, що вам найбільш до душі, що найбільше запам’яталося, до чого ви знайшли цитати.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)