Бездуховність і егоїзм як домінанта родинної трагедії в повісті И. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”

З Більшим майстерністю показав И. С. Нечуй-Левицький життя в селі після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок у сім’ї Омелька Кайдаша. Батько був добрим стельмахом і прожив довге й важке трудове життя. Своєю власною роботою він стягся на господарство, вибудував просторий будинок, що потонув у старому садку, виростив із дружиною двох синів. Вони живуть не бідно, у них не трапилося ніякого нещастя, вони всі здорові. Чому ж вони не живуть мирно? Чому виникають сварки в одній сім’ї, а потім баталії тривають між сім’ями?

Давайте

простежимо, як це поступово розвивається, хто ж більше винний – старше покоління або молодше. Глава сім’ї – Омелько Кайдаш. Цей великий трудівник на все життя залишився затурканим, марновірним. Він говорив, що “коли у святу п’ятницю поститься, те не утопишся”. Із цього забобону сміються навіть сини Кайдаша. Батько поступово втрачає авторитет у синів, і однієї із причин було те, що Кайдаш – п’яниця. Але яке ж велике горе було в нього? Дорослі сини не поважали батька, він не був для них авторитетом. У селі споконвіку слово батька було законом, але не в Кайдашей.

Сам Кайдаш набожний, але це

не заважає вживати брутальні слова, навіть лайливі. Вернувшись із шинку, він говорить дружині: “Брешеш! Я не пропив грошей! Осьдечки гроші, і тобі не дам. Дулю візьмеш, а не гроші!”

Дорога В сіло ішла коло Кайдашевого городу. Вона спускалася із крутого горбка, де часто перекидалися вози, ламалися осі, проте ніхто не брався полагодити дорогу. “Та мені каторжна гора, потрощила не один віз!” – скаржився Кайдаш кумові. А той у відповідь радить примусити синів, щоб розкопали шлях, Омелько наказує синам скопати горб, але вони його не послухали. Та й Кайдаш роздумують: “Як ті люди їздили з такої гори й не розкопали й откогда Семигори коштують”. Чекають, щоб хтось це зробив. Егоїзм і бездуховність тут поруч ідуть

Боротьба за власність притупила родинні почуття. У гніві Карпо зневажає батьком. Так під час однієї суперечки, вистачаючи батька за груди, кричить: “Не лізь, тому що задушу, иродова душу!” Він зневажає матір’ю: “Карпо затрусив матір’ю так, що легенький хлів весь затрусив. Баба голосила, випручалася й навтьоки із двору. Короп погнався за нею із ціпком”. Коли вона підхопилася в озерці, то він у воду не поліз. “Не так жаль мені матері, як чобіт!” – крикнув він на бережуся

Добрий і лагідний Лаврин, одружившись і прагнучи до власного благополуччя, став грубим у звертанні з батьком. Старший брат для нього в цьому був зразком: “Хіба Карпо вас запитується, як їде на поле? А чим же я гірше Карпа?” Він начебто вже чекає смерті батька: “Ваша частка – моя частка; ви сьогодні хазяїн, а я завтра”. І це той син, про яке мати говорила: “Мого Лаврина, хоч у пазуху спрягти”. Із часу одруження синів для старого Кайдаша настало ще більш важке життя. Він втрачає батьківську владу над синами, вони намагаються заграбастати все господарство й по-своєму господарювати. А Карпо потім навіть піднімає руку на батька. Зневажали сини й матір’ю. Хоча вона їх дуже любила, пишалася ними, але була дуже сварлива й деспотична. Невісток вона не сприймала як дочок, дружин, улюблених своїх синов. “Вона довго терлася навколо панів і набралася від них небагато панства”. Вплив панів виховало в Марусі Кайдашихе зневага до людей. Для неї невістка залишилася “чужою кісткою”. Автор уживає точне порівняння: “Вона стояла над душею Мотрі, начебто осавул на панщині, а сама не бралася холодну воду”. Тільки тиждень називала “моя дитина”, “моє серце”. Пізніше кривдила її всякими лайками

И перед сусідами може знеславити Мотрю, перебільшуючи її провину або приписує щось від себе. А Мелашку із самого початку не любила, тому що її батьки були бедними. Вона була призвідником всіх сварок у сім’ї, всієї колотнечі. Мотря тривалий час змовчувала свекрухи. І лише тоді, коли відчула себе наймичкою початку захищати своє людське достоїнство, щоб “не заїла свекруха, зла змія, пік молоденький”. Вона стає сварливою й жорстокою людиною, у суперечках зі старухою не зупиняється ні перед чим

Ворогуючи з невістками, Кайдашиха щораз попадається разом з тим і в смішне, і в трагічне положення. Сварки ввійшли в її щоденне життя. Такий приклад мати подавала своїм синам і невісткам. Ніколи не замислювалася, як її поводження впливає на порядок у сім’ї. Ми в неї не бачимо ніякої любові до онуків. Кривдячи Мотрю, вона кричить і кривдить її дітей, своїх онуків: “Твої діти такі злюки, як і ти. Наплодила вовченяти, то не пускай їх до моєї діжки”. А хіба діти винні, що дорослі не виховані? Де ж любов бабусі до онуків? А в народі говорять, що онуки більше дорогі чим діти. Читачам не жаль Кайдашихи, вони їй не співчувають, коли Мотря вибила їй око, тому що сварка, що довела неї до увечия, була почата Кайдашихою.

На прикладі Кайдашихи показано, як морально занепадає людин в умовах непросветной тьми й ворожнечі. У таких умовах не може розцвісти сімейне щастя. Мелашка довго не встревала в різні родинні конфлікти. І поступово й вона втягується у сварки й бійки. Разом з усіма вона воює за півня, коня, пороги, а зрештою й за грушу й у цих суперечках уже не уступає перед Кайдашами.

У правдивому зображенні типових картин життя селян і полягають пізнавальне й художнє значення повести “Кайдашева сім’я”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Бездуховність і егоїзм як домінанта родинної трагедії в повісті И. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”

Categories: Нові твори

Links