“У моє жорстоке століття восславил я волю”
По добутках А. С. Пушкіна)
Боротьба є умову життя: життя вмирає, коли кінчається боротьба.
В. Г. Бєлінський
Пушкін супроводжує нас все життя. Він входить у нашу свідомість із самого дитинства через чудесні казки про золоту рибку, про бешкетного працівника Балді, про синє Лукомор’я з
Морськими богатирями. Замолоду Пушкін приходить до нас через школу. Він будить
Прагнення до високого, любов “до святої вільності”, бажання присвятити Вітчизні “душі
Прекрасні пориви”. Мир поета величезний. Усе було предметом його
Неповторні риси природи й російського життя, ми відкриваємо для себе Батьківщину, виховуємо в собі любов до неї, стаємо душевно богаче й морально чистіше, читаючи Пушкіна.
Долі людей завжди хвилювали Пушкіна. У центрі Творчості поета – життя його сучасників, страждання, що випали на частку тих, хто беззавітно боровся за волю. Він умів у самий потрібний момент допомогти людям знайти віру в Майбутнє. Однієї з головних тем у Пушкіна є тема волі. Дотримуючись традицій російської поезії, Пушкін пише оду “Вільність”. Поет мріє про волю, закріпленої в законі, Конституції:
Хочу
На тронах уразити порок.
Слідом за “Вільністю” Пушкін пише “До Чаадаєва”. Вірш написаний у дусі дружнього послання. Пушкіна говорить про те, що юнацькі мрії, надії не збулися, “зникли юні забави, як сон, як ранковий туман”. Але прагнення до нового життя не вмерло в душі поета. Він кличе за собою Чаадаєва не падати духом, присвятити
Вітчизні “душі прекрасні пориви”:
Товариш, вір: зійде вона,
Зірка чарівного щастя,
Росія вспрянет від сну,
И на уламках самовластья
Напишуть наші імена!
У вірші “Село” поет у самоті на лоні прекрасної природи. Ми разом з ним бачимо тихе й спокійне життя в селі, дихаємо свіжим повітрям, любуємося темним садом “з його прохолоддю й квітами”. Не даючи до кінця насолодитися чудовим видом, що відкривається перед нашим поглядом, поет показує зовсім не те, про що ми мріяли, а життя трудового селянства: його вбогість, безправ’я, жорстоку експлуатацію:
Але думка жахлива тут душу затьмарює:
Серед квітучих нив і гір
Друг людства сумно зауважує
Скрізь неуцтва вбивча ганьба.
Сваволя, ЩоПанує в селі, яскравим контрастом відрізняється від краси природи. Пушкіна дає зрозуміти, що існуючий лад дикий, нелюдський. Щастя людин може
Досягти тільки у вільному суспільстві.
Після поразки декабристів Пушкін не порвав зв’язків з колишніми друзями, із сім’ями
Засланих у Сибір. “У глибині сибірських руд…” присвячено декабристам, засудженим
На каторгу. Справа, почата декабристами, не пропало даром, продовжувачі їхніх ідей
Здійснюють мрію про щастя, про волю:
Окови тяжкі впадуть,
Темниці зваляться – і воля
Вас прийме радісно у входу,
И брати меч вам віддадуть.
У вірші “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…” сюжет становить доля
Пушкіна, осмислена на тлі історичного руху. У вірші ми бачимо тяжкі роздуми про жорстокість століття, про відносини із царем, про недосяжне щастя волі.
Вірш повно гіркого передчуття швидкої загибелі, гордого презирства до хвали й
Наклепу, віри в могутність поетичного слова, безмірної любові до Росії. У ньому –
Свідомість виконаного боргу перед народом. Великий геній – голос народу, його пророк.
Пушкін сподівається, що поезія стане надбанням народу: “Слух про мене пройде по
Всієї Русі великої…” Поет жив стражданнями Русі, її славою, успіхами й болем і був
Щасливий, що йому відкрилася народна мудрість. Він пишався тим, що його поезія
Була вільної й волала до волі. Пушкіна затверджує єдність народних і особистих
Ідеалів:
И довго буду тим люб’язний я народу,
Що почуття добрі я лірою будив,
Що в моє жорстоке століття восславил я Волю
И милість до занепалого призивав.
Слово “воля” включає політичну й духовну волю, волю від рабства й від станових, релігійних, національних і інших забобонів. “Милість до занепалих” – це про декабристів. Але слова Пушкіна одержали більше широку адресу – це й про кріпаків, і про замучених солдатів, і про простий міський люд. Пам’ятнику самовладдя Пушкін протиставляє свій пам’ятник. Його пам’ятником, що “піднісся вище… главою непокірливої Олександрійського стовпа”, була вільнолюбної, заколотна, виконаної любові до людини поезія. “Пам’ятник” Пушкіна – подвиг поета, що запам’ятав всю красу його особистості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)