Тема поеми М. Лєрмонтова “Мцирі” – воля і зміст людського життя. Головний герой поеми – Мцирі. Його історія проста: шестирічною дитиною він потрапив у полон, був відданий у монастир, втікав, але збився зі шляху, знесиленим і хворим був знову повернутий до своєї в’язниці. Цікаво, що цей монастир зберігся і зараз. Високо від підлоги розташовані вузькі довгі гратовані вікна – в’язниця! Так і здається, що от стоїть перед нами худенький підліток і, піднявши голову, дивиться туди, де видно вершини його рідних гір… Він дуже самотній
у монастирському полоні. Хлопчик тужить за рідним аулом, за спілкуванням з людьми, близькими йому за звичаями і за духом. Мцирі помирає, примиряючись з оточуючими його людьми. Але це примирення – визнання свого безсилля. Він не досяг бажаної волі, але вона, як і раніше, для нього – найдорожче, смисл його життя: Я мало жил, и жил в плену. Таких две жизни за одну, Но только полную тревог, Я променял бы, если б мог. Поема побудована як монолог-сповідь. Це сповідь Мцирі про три дні, проведені на волі. Мцирі згадує про дитинство в рідному аулі, про красу рідної землі, про зустріч із грузинкою, про бій з барсом, про те,
як він потрапив знову до монастиря. Особливо яскраві його спогади і враження про напівзабуту батьківщину: Вдали я видел сквозь туман, В снегах, горящих, как алмаз, Седой незыблемый Кавказ; И было сердцу моему Легко, не знаю почему. Він розповідає про те, що тільки на волі він жив по-справжньому: Ты хочешь знать, что делал я На воле? Жил – и жизнь моя Без этих трех блаженных дней Была б печальней и мрачней Бессильной старости твоей. Своею втечею він намагався довідатися про те, чи для волі, чи для в’язниці народжується людина. І він зрозумів, що, звичайно, для волі. Навіть умираючи, Мцирі зізнається: Увы! – за несколько минут Между крутых и темных скал, Где я в ребячестве играл, Я б рай и вечность променял. Син гір, він не примирився з монастирським полоном, нехай навіть спокійним, тихим і благочестивим. Визнаючи свою поразку, юнак не почуває себе переможеним, тому що ні з чим не примирився. Він просить поховати його в саду, звідкіля видно милий серцю Кавказ і де прохолодний вітерець буде нагадувати йому про батьківщину: И с этой мыслью я засну, И никого не прокляну!
