У чому бачить М. А. Шолохов трагедію громадянської війни? (по оповіданнях збірника Донські оповідання)

И там, і тут між рядами Звучить той самий глас: “Хто не за нас – той проти нас. Немає байдужних: правда з нами”. А я коштую один меж їх У ревучому полум’ї й димі И времи силами своїми Молюся за тих і за інші. М. А. Волошин Громадянська війна – трагічна сторінка в історії будь-яких націй, тому що якщо у визвольній (вітчизняної) війні нації захищає свою територію й незалежність від чужоземного агресора, то в громадянській війні люди однієї нації знищують один одного заради зміни суспільного лада – заради скинення колишньої й установлення

нової державної політичної системи. У радянській літературі 20-х років XX століття тема громадянської війни було дуже популярне, тому що молода Радянська республіка тільки що перемогла в цій війні, червоні війська розгромили білогвардійців і інтервентів на всіх фронтах. У добутках про громадянську війну радянським письменникам було що оспівувати й чим пишатися Перші оповідання Шолохова (пізніше вони склали збірник “Донські оповідання”) присвячені зображенню громадянської війни на Доні, але молодий письменник сприйняв і показав громадянську війну як народну трагедію.

Тому, що, по-перше, будь-яка

війна несе смерть, страшні мучення людям і руйнування країні; а по-друге, у братовбивчій війні одна частина нації знищує іншу, у результаті нації винищує саму себе. Через цього Шолохов не побачив у громадянській війні ні романтики, ні піднесеної героїки, у відмінність, наприклад, від А. А. Фадєєва, автора роману “Розгром”. Шолохов прямо заявляв у вступі до оповідання “Лазоревая степ”: “Який-небудь не письменник, що нюхав пороху, дуже зворушливо розповідає про громадянську війну, червоноармійців, – неодмінно “братишках”, про пахучу сиву ковилу (…

) Крім цього можна почути про те, як у степах донськ і кубанських умирали, захлинаючись пихатими словами, червоні бійці. Насправді – ковила білява трава. Шкідлива трава, без заходу.

Поросшие подорожником і лободою окопи, мовчазні свідки недавніх боїв, могли б порассказать про те, як бридко-просто вмирали в них люди”. Іншими словами, Шолохов уважає, що про громадянську війну треба писати правду, не прикрашаючи деталі й не облагороджуючи зміст цієї війни. Імовірно, щоб підкреслити огидну сутність реальної війни, молодий письменник поміщає в деякі оповідання відверто натуралістичні, відразливі фрагменти: докладний опис порубаного тіла Фоми Коршунова з оповідання “Нахаленок”, деталі вбивства голови хутірської ради Юхима Озерова з оповідання “Смертний ворог”, подробиці розстрілу онуків діда Захара з оповідання “Лазоревая степ” і т. д. Радянські критики дружно відзначали ці натуралістично знижені описи й уважали їхнім недоліком ранніх оповідань Шолохова, але письменник так ніколи й не виправив зазначені “недоліки”.

Якщо радянські письменники (А. Серафімович “Залізний потік”, Д. А. Фурманів “Чапаєв”, А. Г. Малишкин “Падіння Дайра” і інші) натхненно зображували, як частини Червоної армії геройски б’ються з білими, те Шолохов показав суть громадянської війни, коли члени однієї сім’ї, сусіди або односільчани, що живуть пліч-о-пліч десятиліттями, убивають один одного, тому що виявилися захисниками або ворогами ідей революції Батько Кошовий, білий отаман, убиває свого сина, червоного командира (оповідання “Родимка”); кулаки вбивають комсомольця, майже хлопчика, ГриГорея Фролова за те, що він послав у газету лист про їхні махінації із землею (оповідання “Пастух”); продкомиссар Гнат Бодягин присуджує до розстрілу рідного батька – першого кулака в станиці (оповідання “Продкомиссар”); червоний кулеметник Яків Шибалок убиває улюблену жінку, тому що вона виявилася шпигункою отамана Игнатьева (оповідання ” Шибалково насіння”); чотирнадцятилітній Митька вбиває батька, щоб урятувати старшого брата-червоноармійця (оповідання “Баштанник”) і т. д. Розкол у сім’ях, як показує Шолохов, происходи т не із за вічного конфлікту поколінь (конфлікту “батьків” і “дітей”), а із за різних соціально-політичних поглядів членів однієї сім’ї. “Діти” звичайно співчувають червоним, тому що гасла радянської влади представляються їм “до крайності справедливими” (оповідання “Сімейна людина”): землю – селянам, які неї обробляють; влада в країні – виборним від народу депутатам, влада на місцях – виборним комітетам бідноти. А “батьки” хочуть зберегти старі порядки, звичні для старшого покоління й об’єктивно вигідні для кулаків: козачі традиції, зрівняльне землекористування, козаче коло на хуторі Хоча, треба визнати, і в житті, і в оповіданнях Шолохова так буває далеко не завжди. Адже громадянська війна торкається всіх націй, тому мотивація вибору (на чиїй стороні воювати) може бути сама різна. В оповіданні “Коловерть” середній брат Михайло Крамсков – белоказак, тому що в царській армії дослужився до офіцерського чина, а його батько Петро Пахомич і брати Гнат і ГриГорей, козаки-середняки, вступають у червоноармійський загін; в оповіданні “Чужа кров” син Петро загинуло в білій армії, захищаючи козацькі привілеї, а його батько, дід Гаврило, примирився із червоними, тому що всім серцем полюбив молодого продкомиссара Миколи Косих.

Громадянська війна не тільки робить ворогами дорослих членів сім’ї, але не щадить навіть малолітніх дітей У семирічного Ведмедика Коршунова з оповідання “Нахаленок” стріляють, коли він уночі квапиться в станицю за “підмогою”. Новонародженого сина Шибалка з оповідання “Шибалково насіння” бійці сотні особливого призначення хочуть убити, тому що його мати – бандитська шпигунка, через її зрадництво загинула половина сотні. Тільки слізне благання Шибалка рятує дитини від страшної розправи. В оповіданні “Алешкино серце” бандит, здаючись у полон, прикривається чотирирічною дівчинкою, що тримає на руках, щоб червоноармійці зопалу не застрелили його.

Громадянська війна не дає нікому залишитися осторонь від загальної бойні. Справедливість цієї думки підтверджує доля поромника Микишари, героя оповідання “Сімейна людина”. Мики-Кулі – удівець і батько великого сімейства, до політики він зовсім байдужий, для нього важливі його діти, яких він мріє поставити на ноги Белоказаки, випробовуюючи герояя, наказуюють ййому вбитити двохох старшихих синівів-червоноармійцйців, і Микишара вбиваєє, щоб самомуому залишитиситися в живіі й піклувативатися про сем молодших дітей. Шолохов зображує крайню жорстокість обох ворогуючих сторін – червоних і білих. Герої “Донських оповідань” різко й виразно протипоставлені один одному, що приводить до схематизму образів.

Письменник показує звірства білих і кулаків, які безжалісно вбивають бідняків, червоноармійців і сільських активістів. При цьому Шолохов малює ворогів радянської влади, звичайно не заглиблюючись у їхні характери, у мотиви поводження, в історії життя, тобто односторонньо й спрощено. Кулаки й білогвардійці в “Донських оповіданнях” жорстокі, підступні, жадібні Досить згадати Макарчиху з оповідання “Алешкино серце”, що розбила праскою голову вмираючої від голоду дівчинці – сестрі Алешки, або хутірського багатія Івана Алексєєв: він “за харчі” найняв чотирнадцятилітнього Алешку в працівники, змушував парубійка працювати як дорослого мужика й нещадно бив “за кожну дрібницю”.

Безіменний білогвардійський офіцер з оповідання “Лоша” убиває в спину червоноармійця Трохима, що тільки що врятував лошати з виру. Шолохов не приховує, що його політичні й людські симпатії на стороні радянської влади, тому позитивними героями в молодого письменника стають сільські бідняки (Алешка Попов з оповідання “Алешкино серце”, Юхим Озеров з оповідання “Смертний ворог”), червоноармійці (Яків Шибалок з оповідання “Шибалково насіння”, Трохим з оповідання “Лоша”), комуністи (Гнат Бодягин з оповідання “Продкомиссар”, Фома Шулік з оповідання “Нахаленок”), комсомольці (ГриГорей Фролов з оповідання “Пастух”, Микола Кошової з оповідання “Родимка”). У цих героях автор підкреслює почуття справедливості, великодушність, щиру віру в щасливих майбутніх своїх і своїх дітей, що вони зв’язують із новою владою.

Однак уже в ранніх “Донських оповіданнях” з’являються висловлення героїв, що свідчать, що не тільки білогвардійці, але й більшовики проводять на Доні політикові грубої сили, а це неминуче породжує опір козаків і, виходить, ще більше роздмухує громадянську війну В оповіданні “Продкомиссар” батько Бодягин висловлює синові-продкомиссару свою образу: “Мене за моє ж добро розстріляти треба, за те, що я у свою комору не пущаю, я є контра, а хто по чужих засіках шарить, цей при законі? Грабуйте, ваша сила”. Дід Гаврило з оповідання “Чужа кров” думає про більшовиків: “Вторглись у козачий споконвічний побут ворогами, життя дідову, звичайну, вивернули навиворіт, як порожня кишеня”. В оповіданні “Про Донпродкоме й халепи замести гелю Дон продкомиссара товариша Птицина”, що вважається слабким і звичайно не аналізується критиками, методи продразверстки під час громадянської війни показані досить відверто.

Товариш Птицин повідомляє, як хоробро він виконує наказ свого начальника – продкомиссара Голота-Дина: “Іду я назад і качаю хліб. І до того докачался, що залишилася на мужику одна вовна И того би добра втратився, на валянки про брав би, але отут перевели Гольдина в Саратов”. В “Донських оповіданнях” Шолохов ще не акцентує увагу на тім, що політичний екстремізм біл і червоних однаково відштовхує простій на рід, але пізніше, у романі “Тихий Дон”, ГриГорей Мелехов ясно висловиться на цей рахунок: “Мені, якщо направдок гутарить, ні ті, ні ці не по совісті”.