Творець завжди зображується у своєму утворі й часто – проти волі своєї
Кожний персонаж А. С. Пушкіна – загадка для читача, тому ми не перестаємо захоплюватися цим чудовим романом. Головний герой Євгеній, як яскравий представник тої епохи, дотепер залишається до кінця не зрозумілим і загадковим. Він має всі якості світської людини:
Мав він щасливий талант
Без принужденья в розмові
Торкнутися до всього злегка,
З ученим видом знавця
Зберігати молчанье у важливій суперечці
И збуджувати посмішки дам
Вогнем нежданих епіграм.
Але світські захоплення далекі Онєгіну, він нудьгує. І тому
Загадкою для читача залишається смерть Ленского. Чому автор веде Ленского до загибелі? Чи хотів Онєгін убивати свого друга? Що привело героїв до фатального для обох бар’єру? Чому Онєгін, з його презирством до многим суспільних норм, з одного боку, і дружнім розташуванням до Ленскому, з інший, не пішов на примирення?
Як ми пам’ятаємо, автор уже в другому розділі, описуючи знайомство Онєгіна з Ленским, відзначає суперечливість і навіть несумісність двох натур:
Вони зійшлися. Хвиля й камінь,
Вірші
Не настільки різні меж собою.
Дуелі, як відомо, найчастіше походять із за “справ серцевих”, так відбулося й у романі А. С. Пушкіна. Онєгін, прагнучи “роздратувати” Ленского, став танцювати з Ольгою, чим і викликав ревнощі Володимира, що послужила приводом для дуелі. Я думаю, автор не випадково ставить Євгенія саме в таку ситуацію: він вирішує перевірити свого героя. Для Пушкіна дуже важливо показати саме ті почуття, які випробовує Онєгін, погоджуючись на дуель. А він не міг не погодитися, тому що для автора, все життя прожившего серед світського суспільства й заботившегося про свою репутацію, немає вибору, тому що кожний все робить за законами світського суспільства, а для Онєгіна репутація важливіше життя друга. Автор передає ці трагічні думки, немов вкладаючи їх у свідомість героя й читача:
Вороги! Чи давно друг від друга
Їхня спрага крові відвела?
Давно ль вони годинники дозвілля,
Трапезу, думки й справи
Ділили дружно? Нині злобливо,
Ворогам спадкоємним подібно,
Як у страшному, незрозумілому сні,
Вони один одному в тиші
Готовлять загибель холоднокровно…
Але автор не дозволяє головному героєві равнодушно поставитися до що відбувається. Хоча автор і всеведущ, він при всякому зручному випадку показує, що головний герой залишається для нього загадкою, що автор не керує своїм персонажем і не несе відповідальності за происходящее в романі. У зображенні А. С. Пушкіна Онєгін – людин, але людина загадка, людина, погляди й почуття якого перебувають у постійному розвитку. Тим і цікавий нам роман, сюжет якого, на думку сучасників великого поета, відрізнявся “бедностию вимислу”, що характер героя нестатичний. Євгеній з’являється перед читачем живою людиною з його недоліками й страстями, звичками й емоціями.
Євгенія мучить совість і до, і після дуелі:…але Євгеній Наодинці зі своєю душею
Був незадоволений сам собою.
А. С. Пушкін проникає в душу героя, так тонко описані переживання Онєгіна під час дуелі:
У тузі серцевих каяттів,
Рукою стисши пістолет,
Дивиться на Ленского Євгеній.
Не випадково Пушкіна критики часто дорікали в тім, що його герой Онєгін – це він сам. Однак мене все таки вразило поводження Онєгіна під час самої дуелі, уразили холоднокровність і твердість, з якими йшов Євгеній до бар’єра.
Причиною дуелі, на мій погляд, стає не розбіжність між друзями, а випадково оказавшийся поруч Зарецкий. Саме цей персонаж, у кому “улесливий голос світла злу хоробрість выхвалял”, готовий “друзів посварити молодих і на бар’єр поставити їх”. Автор немов пручається здатностям досвідченого бретера, дуелянта Зарецкого, переконуючи читачів у тім, що:
…Євгеній,
Всім серцем юнака люблячи,
Був повинен зробити себе
Не мячиком предрассуждений,
Не палким хлопчиком, бійцем,
Але чоловіком із честю й розумом.
Але Онєгін виявляється пішаком у чужій грі. Пушкіна показує, що його герой, що насміхався над чужими забобонами, став жертвою точно такої ж світської мішури. Онєгін не зважується повстати проти світських забобонів і із за цього готовий убити друга. Всевідаючий автор проникає в таємні думки героя, що і хотів би примиритися з Ленским, але:
…”Але тепер
Уж пізно; час полетів…
До тому ж – він мислить – у цю справу
Втрутився старий дуеліст;
Він злий, він пліткар, він красномовний…
Звичайно, бути повинне презренье
Ціною його забавних слів,
Але шепіт, хохотня дурнів…”
Пушкін майстерно передає мучення героя перед дуеллю, його думки, сумніву. Але, на думку критика Д. И. Писарєва, Онєгін не здатний піти проти світських забобонів, але й світський забобон не забороняв вистрілити мимо; Євгеній першим став піднімати пістолет і вистрілив у той час, коли Ленский тільки почав цілитися.
Для розуміння загадки Онєгіна дуже важливо й те, що після дуелі він їде й подорожує по Росії. Ця поїздка допомагає головному героєві заново осмислити своє життя. У результаті через небагато років у Петербург вертається не той Євгеній, з яким ми, читачі, познайомилися на початку роману, а новий, здатний полюбити й оцінити свої почуття. І отут автор вирішує дзеркально відобразити все минуле головного героя. І тепер уже Онєгін закохується в Тетяну, а вона відкидає його почуття. На мою думку, уводячи сцену пояснення Тетяни й Онєгіна, Пушкін у який те мері карає Євгенія за його безсердечність, прирікає його на серцеві борошна.
Безсумнівно, роль дуелі Онєгіна й Ленского в романі велика. Автор не тільки розкриває перед читачами звичаї й традиції того часу, але й показує образ головного героя. До того ж, цей епізод є переломним у долі Євгенія, тому що тільки завдяки дуелі Онєгін стає “людиною з душею”. І хоча шлях до цього був довгим, головне, що Євгеній зрозумів, що значить жити по сьогоденню. А це й значить любити…
Звичайно, по думці автора, Онєгін не хотів убивати Ленского, і смерть романтичного поета – це перелом у житті головного героя, чиїм ім’ям названий роман. Убивство Ленского (нехай і ненавмисне вбивство, а саме так показаний цей епізод у добутку) повинне змусити Онєгіна по новому глянути на своє безглузде й порожнє життя.
В очах Онєгіна Ленский не заслуговує полегкості, тому що дозволив Зарецкому втягти себе в це небезпечну гру, що зрештою закінчується загибеллю Володимира. Для читача безсумнівно, що у вчинку головного героя роману з’являється авторська воля. Тільки після смерті Ленского Онєгін розуміє, що вбив частину себе, що сам став жертвою гри Зарецкого. Пушкіна лише відкриває завісу таємниці Онєгіна, пропонуючи читачам самостійно шукати розгадку.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)