Творчість Л. Толстого як найповніший вияв можливостей реалістичної літератури
Кожному, хто відкриває вперше “Війну і мир”, впадає в очі незвичайна особливість цього роману – численна кількість міркувань на історичні та філософські теми. Багато читачів і зараз вважають, що в романі забагато філософських відступів. Але, на мою думку, Толстой хоче в такий спосіб переконати, що на роман не варто дивитися лише як на художній твір, якому не властиві ані аналітичні міркування, ані філософський погляд. Толстой шукає сенс буття людини і в приватному житті, і в масштабах історичних. І в цих пошуках він через незначне й
Епічна оповідь надає можливість письменникові показати нам дві війни – “чужу” і “свою”, тобто Аустерліц 1805 року і Вітчизняну війну 1812 року. Сам Толстой зазначав, що йому складно писати про перемогу російської армії, не згадавши спочатку про гірку поразку. Письменник відчув народний характер війни, яку, на його думку, виграли не геніальні полководці, а звичайні
Прагнення до найглибшої життєвої правди аж до “зривання всіх і всіляких масок” – основна ознака художнього реалізму Толстого. Саме тому письменник є неупереджено правдивим у відтворенні динаміки характеру, “діалектики душі” його улюблених героїв. Він не приховує, наприклад, що П’єр Безухов спочатку жив у нестримному розгулі, що Наташа зрадила князя Андрія. У центрі уваги письменника – реальне життя з усіма його незручностями й несподіванками. Примітно, що Толстой не розділяє в романі приватне й історичне, зайвий раз підкреслюючи це епізодами, в яких герої вже опиняються в ситуації випробування. У нього Микола Ростов, граючи в карти з Долоховим, “молиться Богу, як він молився на полі битви на Амштеттенському мосту”, а в бою під Острівною скаче “навперейми засмученим рядам французьких драгунів з почуттям, з яким він мчав навперейми вовку”. Пригадаймо також, як смертельно поранений князь Андрій раптом “згадав Наташу такою, якою він бачив її вперше на балу 1810 року, з тонкою шиєю і тонкими руками, з переляканим, щасливим обличчям, і любов і ніжність до неї, ще жвавіше і сильніше, ніж будь-коли, прокинулися в його душі”.
Як у житті все змінюється, розвивається, рухається вперед, так і душевне життя своїх героїв письменник описує як складний процес різних настроїв і глибоких криз. Герої його і люблять, і страждають, і шукають, і сумніваються, і помиляються, і вірять. Так, глибоких суперечностей, пошуків і зривів сповнене життя П’єра Безухова. Долохов, якого автор зображує як циніка і відчайдушного гульвісу, водночас постає перед нами як ніжний, відданий син. Пригадаймо також образи Андрія Волконського і Наташі Ростової, у яких чи не найповніше виявляється толстовська “діалектика душі”, вся складність і “плинність” людського характеру.
Самі прийоми зображення героїв у Толстого надзвичайно різноманітні й неповторні. Так, даючи портретний опис людини, Толстой зазвичай підкреслює в ній якусь деталь, рису, наполегливо її повторюючи згодом. Такими є, наприклад, “променисті очі і важка хода” Марії Волконської, “коротка верхня губка з вусиками” у дружини Андрія Волконського, масивність і незграбність П’єра.
Людей з примітивною психологією, позбавлених складних душевних переживань, Толстой зображує лише через портретні характеристики. Так, самовпевненість, звичку до владарювання і аристократичну пихатість князя Василя письменник відтворив однією фразою: він “не вмів ходити навшпиньки”.
Щоб зірвати з героїв маски, показати їх справжнє обличчя, автор широко й майстерно використовує жести, погляди, посмішки, інтонації, мимовільні рухи своїх героїв. Надзвичайно промовистою тут є сцена зустрічі Василя Курагіна з фрейліною Шерер. Марнославство, самовдоволення князя Василя добре відтворено “світлим виразом його плоского обличчя”, “тихими і поблажливими інтонаціями” його мовлення, які властиві… значній особі”, його “холодним і нудьгуючим тоном”, “його у більшості випадків позірною, завченою, по-світськи люб’язною усмішкою”. Аж раптом Шерер у розмові згадала про його синів. Це було найболючіше місце князя. “Іполит, принаймні, спокійний дурень, а Анатоль – неспокійний. Ось єдина відмінність”,- сказав той, “посміхаючись більш природно, ніж звичайно, і при цьому особливо різко виявляючи у сформованих біля його рота зморшках щось несподівано грубе і неприємне”. Так, через вираз обличчя й інтонації реплік князя Курагіна, автор розкриває жорстоку байдужість цього аристократа.
Толстой розповідає про людей, які шкодують, прагнуть, йдуть до мети, але отримують в результаті щось інше. Життя в його романі завжди є несподіваним, причому це стосується і загальних, історичних подій, і окремих людей (князь Андрій, Наташа), які не можуть жити тільки за особистими уподобаннями. Як пояснити цю розбіжність? Очевидно, відповідь слід шукати у того ж таки Толстого, який вважав, що кожна людина є учасником історії, отже, хід історії залежить не лише від фатуму, від рішень імператорів і полководців, а й від того, що кожна людина здійснює у своєму житті.
Визначальною особливістю творчості Толстого є вивчення моральної сторони людського буття. Джерело зла Толстой вбачав у духовній недосконалості особистості, і тому найважливіше місце відводив моральній самооцінці людини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)