Творчість Гете – просвітництво це вихід людини зі стану свого неповноліття
В історії німецької і світової літератури небагато знайдеться письменників, чиє життя і творчість здивували б нащадків. Творчість Гете, що віддалене від нас на два століття, зовсім неможливо зрозуміти поза історичними умовами Німеччини XVІІІ століття – епохи Просвітництва. У знаменитій статті “Відповідь на питання: що таке Просвітництво?” німецький філософ Іммануїл Кант стверджував: “Просвітництво – це вихід людини зі стану свого неповноліття”. Усе життя Гете можна розглядати як “вихід” з цього стану. Иоганн Вольфганг
Гете був одним із найбільш освічених, обдарованих і різнобічних людей свого часу; особистістю багатогранною: прозаїком, драматургом, поетом, політичним діячем, філософом, філологом, природознавцем. Його творча спадщина велика і різноманітна. У світову літературу він увійшов як творець безсмертного творіння.
“Бурхливий геній”, заговоривши про безмежні можливості людини, захищав ідею побудови гуманного
Свободу смелую приняв себе в закон,
Всезрящей мыслию над миром он носился,
И в мире все постигнул он –
И ничему не покорился.
У цих чотирьох рядках, написаних В. Жуковським, який був у дружніх стосунках з Гете, дана дуже чітка характеристика життєвого кредо німецького письменника.
Трагедія у віршах “Фауст” (частина І – 1808, частина ІІ – 1831) – величніший витвір Гете, над яким він працював усе життя. Можна назвати доктора Фауста одним із супутників Гете на шляху до розуміння істини. Споконвічна тяга людства до знань завжди поєднана з трагічними помилками й оманами, можливо, тому драматичну поему Гете часто називають трагедією, трагедією пізнання. В основі твору лежить легенда про славнозвісного чарівника і чорнокнижника Іоганна Фауста, який у своїй невтримній допитливості вийшов за межі дозволеного пізнання, і за це його забирає диявол. Легенди і перекази фаустовського циклу (ХV – XVІ ст.) зводилися, по суті, до одного питання – про дозволені границі людського пізнання. Народні книги ніби попереджали: грішно прагнути осягти все, що дано знати одному лише Богу.
“Фауст” – філософський твір, у якому автор намагається розв’язати основні питання буття: сенс життя, поняття щастя, кохання, сили людського духу. Якщо в першій частині трагедії автор розповідає про почуттєві спокуси людини, то в другій частині Гете вед мову про Фауста – мудреця, який практично перетворює в життя свої ідеї.
Твір починається з “Прологу на небі”, де укладається договір-суперечка Бога і Мефістофеля. (“Простите! Увидите воочью. У вас я сумасброда отобью, немного взявши в выучку свою”). Але Господь спокійно і велично дає на те повноваження, не погоджуючись дійсно на парі, – він не сумнівається, що Мефістофель буде осоромлений, і саме це буде розплатою його за програш. “Ты проиграл наверняка. Чутьем, по собственной охоте. Он. вырвется из тупика”, – говорить Бог про Фауста. Суперечка Господа і Мефістофеля – суперечка двох поглядів, двох філософій. Перший – заснований на вірі в людину, у її творче начало, другий проповідує невір’я в силу людського розуму.
Ідея суперечки носить філософський зміст: що перемагає в житті добро чи зло, творення чи руйнування, віра в торжество піднесеного чи низинного в людині.
Мефістофель – гідний супротивник Фауста. Він мудрий. Адже це йому належить фраза “Суха теория, мой друг, а древо жизни пышно зеленеет”, – звернена проти схоластики в науці. Вагнер, книжковий черв’як, не приймає судження Мефістофеля, тоді як Фауст не тільки прагне пізнати світ, але й змінити життя на Землі.
Фауст йде до людей. Він переживає пристрасті звичайних людей, ніщо людське йому не чужо (любов Маргарити (Гретхен), смерть її брата Валентина і матері). Знаменна сцена прощання Фауста і Гретхен. Він пропонує їй тікати, врятуватися від в’язниці і страти, але вона відмовляється. Маргарита сподівається не на фізичний порятунок, а на духовний. Душу грішниці врятован, вона потрапляє до раю торжеству Мефістофеля прийшов кінець.
Душу Фауста теж заберуть ангели. Так, він промовив магічні слова: “Остановись, мгновенье, ты прекрасно!”, які стали фатальними. Фауст вмирає глибоким старцем. Так, він помилявся, але він діяв, мислив, і кохав.
Вірою в людину і великою вимогливістю до нього перейняті рядки останнього монолога Фауста:
Лиш тот, кем бой за жизнь изведан, Жизнь и свободу заслужил.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)