ПЛАНИ – ВОЛЬТЕР, Й. В. ГЕТЕ, Ф. ШІЛЛЕР – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО

ІЗ ЛІТЕРАТУРИ XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО

ВОЛЬТЕР, Й. В. ГЕТЕ, Ф. ШІЛЛЕР

ПЛАНИ

Характеристика образу Фауста

I. Місце літературного героя в художньому творі. (Фауст – головний герой однойменної трагедії Гете. Саме його життя покладено в основу сюжету твору, навколо нього зав’язуються основні конфлікти трагедії, він у центрі експерименту Бога і диявола, котрий повинен виявити справжню сутність людини, її ціннісні орієнтири, сенс її життя. Гете ставив перед собою завдання створити героя, в якому відбилися б найважливіші світоглядні

тези та внутрішні суперечності просвітницької ідеології.)

II. Еволюція образу героя.

1. Характеристика Фауста на початку твору. (На початку твору Фауст – вчений, який усе життя присвятив науці та пошуку істини. На відміну від учених-схоластів, він намагається процес пізнання зробити засобом практичного перетворення світу, що є одним з просвітницьких гасел. Фауст – шановна людина: він рятував мешканців під час епідемії. В нього є учні, він – всебічно розвинена особистість, але не відчуває задоволення, відчуття, що його життя має сенс. Фауст дійшов висновку про обмеженість людського розуму. Такий

емоційний стан навіть навіває героєві думки про самогубство. Але суперечка між Богом і Дияволом у “Пролозі на Небі”, їхній вибір Фауста як найкращого зразка людини для експерименту для розв’язання їхньої суперечки, поява, як наслідок цих подій, Мефістофеля в оселі Фауста, докорінно змінюють долю героя.)

2. Випробування Фауста на шляху пошуку істини. (Фауст отримує можливість почати життя спочатку.

Між Фаустом і Мефістофелем укладається угода: диявол пропонує героєві задоволення будь-яких його бажань доти, поки Фауст не попросить зупинити мить, щоб вона, така прекрасна, тривала вічно. Тоді душа героя стане власністю диявола. Якщо Фауст умовну фразу не промовляє, це означає перемогу Бога.

Першим випробуванням для вже молодого Фауста стають пиятика та розваги у веселому товаристві. Саме ці спокуси мають відвернути героя від пошуків істини. Але з цього випробування Фауст вийшов із честю, і тоді Мефістофель запропонував інше: жіночі чари. Герой витримав і це випробування, хоча йому довелося знехтувати часткою свого морального єства: за спиною героя, який попрямував шукати істину далі, залишилася смерть Маргарити, її матері, брата і Нелегкий вибір. Вибір був між свободою для подальших пошуків істини і коханням.)

Низка подальших пригод героя на шляху пошуків істини була пов’язана з випробуваннями владою, почестями, високим становищем в суспільстві, ілюзією можливості досягнення бажаного ідеалу і кінцевої істини пізнання. Фауст переноситься в минуле, де бере шлюб з ГеленоюПрекрасною, яка уособлює взірець справедливого суспільного устрою, заснованого на поєднанні античних ідеалів свободи, духовності та християнської моралі. Після розчарування у спробі знайти істину в минулому Фауст дійшов висновку про утвердження своїх ідеалів практичною працею, яка буде активно перебудовувати реальну дійсність. Герой хоче створити суспільство вільних і щасливих людей на відвойованих у моря землях.)

4. Характеристика Фауста наприкінці твору. (Фаусту наприкінці твору – сто років. Він сліпий, але задоволений тим, що, нарешті, досяг бажаного – зрозумів кінцеву істину буття. Вона в тому, щоб служити людству не в теорії, а на практиці, втілюючи в життя вищі моральні та духовні запити людини. Будуючи місто своєї мрії, Фауст промовляє:

Постій, хвилино, гарна ти!

Після цих слів він помирає, навіть не зрозумівши, що все, що він начебто зробив, було черговим ошукуванням диявола: стукіт лопат, що чув Фауст, були звуками роботи поплічників Мефістофеля, які копали могилу нашому герою, а відвойовані у моря землі знищила повінь.)

III. Висновки. (Хоча герой програв у суперечці з Мефістофелем, він уникнув пекельних мук: за нього заступилася душа Маргарити.

Позиція Фауста стає символічним виразом прагнення цивілізаційного поступу всього людства, його спрямованості до невпинного розвитку, нових знань, активних творчих звершень.

Гете свого героя ідеалізує. Дослідники кажуть, що в ньому письменник бачив самого себе, зі своїми сумнівами та пошуками, думами і мріями.

Фауст став одним із вічних образів літератури, тому що ніколи і ні в кого не виходить зупинити прагнення людини до знань, пошуків істини та сенсу життя.)

Система образів народної драми Шіллера “Вільгельм Телль”

I. Народна драма Шіллера. (Ф. Шіллер визначив жанр свого твору як народна драма. Чому так? Починаючи писати п’єсу, Шіллер поставив перед собою завдання “наочно і переконливо показати на сцені цілий народ”. Саме для цього в сценічну дію драматург ввів велику кількість його представників. Цифра (близько 50) вражає. І це – не враховуючи учасників масових сцен! Можна з повним правом говорити, що читач занурюється в народну стихію з перших до останніх дій п’єси і що народ у ній – головна дійова особа.

Ідея п’єси також має відношення до народу: автор закликає об’єднатися на демократичних засадах для національно-визвольної боротьби. Чи не першочерговим завданням швейцарського народу було визволення від австрійського поневолення?)

II. Персонажі драми Шіллера.

1. Принцип групування персонажів. (Як було зазначено, головною дійовою особою твору став народ. Але завдання “показати на сцені цілий народ” вимагало від драматурга правдивого зображення усіх верств населення Швейцарії. Тому у п’єсі з’являються представники дворянсько-аристократичного прошарку. Але письменник не поділяє героїв за соціальними ознаками: ділення відбувається за іншим принципом – ставлення до визволення Швейцарії від австрійців. За цим принципом персонажі діляться на групу образів ворогів та групу патріотів-швейцарців.)

2. Образи ворогів у драмі.

А) Герман Геслер. (Центральним образом першої групи є, безперечно, Герман Геслер. Він є імперським намісником, головним представником австрійської влади у швейцарських кантонах Урі та Швіц. Цей персонаж ставиться до корінного населення з ненавистю та презирством, відверто знущається з тих, хто йому підвладний. Яскравим прикладом такої поведінки є наказ шанувати його капелюха, причепленого на жердині. Інша ситуація набуває трагічного відтінку через те, що за відмову кланятися капелюху Геслер наказує Вільгельму Теллю стріляти в яблуко на голові Вальтера, сина Вільгельма. Саме ця історія переповнює чашу народного гніву і стає початком повстання проти австрійців.)

Б) Австрійські найманці. (Вальтер Фюрст, один із селян, героїв твору, скаржиться: “По всіх кутках тут підступи і зрада, До нас в доми вриваються зухвало Насильства слуги…”. Насильства слуги – це австрійські найманці, поведінка яких у Швейцарії вирізнялася утисками населення та насильницькими діями проти нього. Австрійці грабували селян, знущалися з жінок та дітей, змушували тяжко працювати старих і немічних. Тих, хто не корився, калічили або вбивали, кидали до в’язниць. Автор не виділяє окремих представників цих вояків, створюючи таким чином узагальнений образ загарбника, чужоземця-поневолювача.)

3. Образи патріотів-швейцарців у драмі.

А) Представники дворянсько-аристократичного прошарку. (Зображуючи представників дворянства, Шіллер особливу увагу звертає на тих, хто поділяє думки народу про необхідність звільнення країни від австрійців. Центральне місце серед цієї групи персонажів посідає барон Аттінгаузен. Цей аристократ з повагою ставиться до народу, а до австрійців, навпаки, з ненавистю та відразою. Саме в уста Аттінгаузена Шіллер вкладає заклик до об’єднання. Вмираючи, він наказує своїм співвітчизникам “триматися разом… міцно й нерушимо”, “жити водно'”.

Племінник Аттінгаузена Руденц на початку дії п’єси заради кохання до німкені Берти фон Брунек готовий прийняти австрійське підданство, але почуття патріотичного обов’язку, вплив старого барона Аттінгаузена приводять його до лав тих, хто зі зброєю в руках збирається відвойовувати незалежність для батьківщини:

Я до народу рідного вернувся,

Швейцарець я, і цілою душею

Я буду з ними…

Берта фон Брунек багато років прожила в Швейцарії, тому любить її народ і до австрійських аристократів ставиться з презирством. Дівчина. чудово розуміє, що їхній інтерес до її особи спричинений цікавістю до її грошей і маєтків, а не почуттями. Любов до Руденца також приводить її до тих, хто є справжнім патріотом Швейцарії.)

Б) Представники селянсько-міщанського прошарку. (Серед представників селянсько-міщанського прошарку центральним образом є Вільгельм Телль. Він селянин, який спочатку не виявляє особливої цікавості ані до політики, ані до конфліктів між швейцарцями та австрійцями. Але мимоволі герой втягується в них: спочатку рятує селянина Баумгартена від жандармів, потім вступає в конфлікт з Геслером. Після невдалої спроби переконати австрійського намісника скасувати наказ щодо стрільби в яблуко на голові сина Телль каже Геслеру, що той сам його, раніше безтурботного і спокійного, “жорстокості навчив”. Помста Телля Геслеру стає своєрідним сигналом, початку повстання проти австрійців.

Серед героїв-селян вирізняється Вальтер Фурст. Він – представник старшого покоління вільних швейцарських селян. Як мудра і досвідчена людина, Фурст наполягає на об’єднанні селян із швейцарським дворянством, переконує в разі перемоги не вдаватися до помсти ворогам. Цей герой є уособленням уявлень про демократію та справедливість, які протиставляються вседозволеності та жорстокості французької революційної анархії.

Штауффахер, ще один персонаж із селян, палкий патріот із демократичними переконаннями. Для нього єдина людська чеснота – чесність та патріотизм. Він є прибічником швидких дій, розправи над ворогами.

Мельхталь – один з організаторів повстання, найбільш рішуче налаштований на боротьбу. Це він дає сигнал починати повстання після звістки про арешт Вільгельма Телля.)

III. Висновки. (Всі герої-патріоти змальовуються Шіллером як мужні борці, які навіть життя не пошкодують за свободу і незалежність країни. А образи ворогів, протиставлені цим героям, лише підкреслюють чесноти патріотів.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ПЛАНИ – ВОЛЬТЕР, Й. В. ГЕТЕ, Ф. ШІЛЛЕР – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links