Творче сприйняття миру у романі “Євгеній Онєгін”
Тому-Те мир, що оточує героїв роману “Євгеній Онєгін”,- це надзвичайно богатий і складний мир. Пушкінське оповідання духовно збагачує читача. Поет як би запрошує читача спільно поразмишлять про те, що відбувається в жиани суспільства й у людських душах. І тоді безліч нових думок виникає в читача. Його охоплюють почуття, які він раніше або не випробовував, або пережив їх неповно. Читання роману Пушкіна сприяє розвитку в читача будь-якого віку творчого сприйняття миру. Як цього досягає поет? Найчастіше за допомогою сполучення сцен особистого
Два дні йому здавалися нові
Відокремлені полючи
Прохолодь похмурої дуброви,
Журчанье тихого струмка;
На третій гай, пагорб і поле
Його не займали боле;
Потім уже наводили сої… .
У нього немає великої справи, що займало б його розум і серце. Тому йому й нудно. Він живе роз’єднано із природою. Для нього вона не є невичерпним
Я був породжений для життя мирної,
Для сільської тиші:
У глухомані звучніше голос лирний,
Живее творчі сни
У спілкуванні із природою, удалині від метушні балів, від честолюбної погоні за славою або чинами він провів, як зізнається, свої “счастливейшие дні”. І хоча роман називається1 по ім’ю головного героя, але отут поет владно відсуває його убік і знову говорить про себе. Тепер він підкреслює своє розходження з Онєгіним і з Байроном. Всі тоді були захоплені Байроном. І сам Пушкін у посиланні на півдні випробував його вплив. Але от, працюючи над реалістичним романом, він інакше глянув на утвори великого англійського романтика. Міркуючи про власний утвір, Пушкін усвідомить: це більше широке й об’єктивне зображення життя. Подібних відступів у романі безліч. Вони-Те й сприяють розширенню границь зображуваного. І одночасно привносять у картину російської дійсності, в описи особистого життя героїв дух активного пошуку істини. Пушкіна не тільки повідомляв читача щось нове, уперше їм замічене: він учив шукати й правильно осмислювати це нове. Він виходив з переконання, що роман і взагалі реалістична література – це не проста дзеркало життя, але й засіб її перетворення. Просвіщаючи читачів, захоплюючи їх за собою до пізнання тих сил, які керували миром, можна також збуди;ь у них бажання вступити в боротьбу за зміну дійсності на основі справедливості.
Жанр роману виник за багато століть до Пушкіна. У російській літературі він затвердився ще в середині XVІІІ століття. Спочатку російські романісти йшли за західними й освоювали їхній художній досвід. А потім вступили у творче змагання із самими прославленими із західних романістів. А. Н. Радищев (1749-1802) і Н. М. Карамзин (1766-1826) досягли на цьому шляху успіху. “Подорож з Петербурга в Москву” (1790) і “Листа російського мандрівника” (1792; окреме видання – в 1797-1802 роках) по праву можна назвати вершиною російського роману допушкинской пори. Пушкіна зміг піднятися ще вище лише на шляху істотного перетворення цього жанру. Від Радищева й Карамзина до Пушкіна виникла, здавалося б, дивна пауза, коли, за словами Бєлінського, “романістів було багато, а романів мало”1. Читачеві тоді пропонувалися сотні перекладних і російських романів, але, на думку великого критика, все це були добутку або відверто слабкі, або вже застарілі за формою й змістом.
Чому Бєлінський так суворо оцінював практично весь світовий роман колишньої пори? А тому що він в 1842 році підійшов до романів XVІІІ століття з нової, незрівнянно більше високою мірою. Він розглядав колишні романи у світлі досягнень не тільки В. Скотта, але й Пушкіна, Бальзака, Лєрмонтова, Гоголя. Світовий роман піднімався на нову, більше високий щабель – і в цьому його сходженні до вершин художності чималу роль зіграли російські автори. Працюючи над задумом “Євгенія Онєгіна”, Пушкін перетворював традиційний жанр: він створював перший у російській літературі реалістичний роман) Читачам і письменникам Росії він, подібно В. Скоттові, “перший показав, чим повинен бути роман”. Бєлінський надзвичайно високо оцінив згодом творчий подвиг Пушкіна й розкрив роль його роману в духовному розвитку Росії.
Пошукаємо відповідь на ці й інші питання, випливаючи за Пушкіним, розбираючись в особливостях його художнього дослідження й у логіку його доказів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)