Творча історія створення поеми “Євгеній Онєгін”
“Євгеній Онєгін” писався Пушкіним біля восьми років, виходячи у світло окремими главами, у міру їхнього створення. У зв’язку із цим більшість критиків того часу вважало, що поет примхливо й капризно, без усякої попередньої перспективи, низає главу за главою свого “Онєгіна” у тоні легкої “балаканини” – стрімкого й невимушеного, немов би – по чисто зовнішніх приводах, переходу від Теми до теми, – яка й справді становить одну з найбільш бросающихся в очі стильових прикмет пушкінського “роману у віршах”. “Пишу
Адже задум цього найвищою мірою новаторського добутку полягав у тім, щоб правдиво показати й розкрити образ і долю героя часу, “сучасної людини”, однолітка самого поета – найбільш
Але саме тверда наявність у творі Пушкіна із самого початку роботи над ним чітко усвідомленого, єдиного й цілісного задуму дозволило поетові забезпечити дивну цілісність і єдність його “багаторічної праці”, зробити з “собранья строкатих глав”, як він сам називав свій роман, добуток настільки міцне й монолітне, що, читаючи його, зовсім забуваєш про всю складну й тривалу історію його створення, сприймаючи його як написане, можна сказати, одним духом, одним творчим поривом.
Міркуючи один раз над різними видами художньої “сміливості” і привівши ряд найвищою мірою сміливих по своєї яскравої картинності образів і виражень, запозичених із творчості деяких російських і західноєвропейських письменників, Пушкін додає: “Є вища сміливість: сміливість винаходу, створення, де план великий объемлется творческою мыслию”.Ці останні слова повною мірою можуть бути віднесені й до пушкінського “Євгенію Онєгіну”. Незалежно від того, що “далечінь” роману прояснялася авторові лише поступово, що спочатку Пушкін навіть коливався в жанровому визначенні свого нового добутку ( чите поема, чи те роман у віршах), загальна художня його концепція – “творча думка”, объемлющая, що охоплює собою, що підкоряє собі весь “великий” його план, безсумнівно, існувала в поета при перших же його приступах до роботи над “Євгенієм Онєгіним”. До речі, саме цей епітет – “великий” – прямо й надавав Пушкін плану “Євгенія Онєгіна” у пізніших чорнових начерках віршованої відповіді друзям, що призивали його до продовження роману за межі восьми опублікованих глав: “Предмет готовий, план широкої”, “Готово все – герой і план”, – читаем там же. Слова ці, що перегукуються із уже, що приводилися вище рядками, першого розділу: “Я думав вуж про форму плану, і як героя назву”, – зайве підтвердження того, яке велике значення надавав Пушкін образно-творчій ідеї добутку, конкретизованої в плані його: “Готово всі”.
Про наявність предваряющего безпосередню роботу з писання “Євгенія Онєгіна” “великого плану” свідчить і сам поет. Іронічно попереджаючи нападки “далекоглядних” критиків на своє “новонароджене створіння” – перший розділ “Євгенія Онєгіна”, він пише: “Далекоглядні критики помітять, звичайно, недолік плану”. І відразу додає: “Усякої вільний судити про план цілого роману, прочитавши перший розділ оного” (VI, 638). Значення цих саркастичних слів очевидно. Читачам одного тільки першого розділу, звичайно, не може бути ясний “план цілого роману”, але згадування про такий план показує, що у свідомості самого автора він, безумовно, був присутній уже з перших же кроків його роботи, хоча безпосередньо як такий у рукописах Пушкіна й не зберігся.
Зате в пушкінських робочих зошитах ми знаходимо дуже велику кількість конспективних записів планів цілого ряду інших добутків – від першого ж великого його створення, з яким він виступив у пресі, поеми “Руслан і Людмила”, і до останньої, опублікованої при житті, великій речі, роману ” Капітанська дочка “. Так, крім тільки що названих “Руслана й Людмили” і “Капітанської дочки”, до нас дійшли плани майже до всіх поем Пушкіна – “Кавказькому бранцеві”, “Вадимові”, “Братам розбійникам”, ” Гав-Риилиаде”, “Бахчисарайському фонтану”, “Циганам”, “Полтаві”, “Тазиту”; до ряду драматичних добутків – “Борисові Годунову”, “Русалці”,- “Сценам з лицарських часів”; до дуже великого числа прозаиче-рких добутків – “Мятели”, “Станційному доглядачеві”, “Історії села Горюхина”, “Рослазлеву”, “Дубровскому”; уривкам – “Гості з’їжджалися на дачу”, “На розі маленької площі”, “Повести з римського життя”, “Романові на кавказьких водах”, “Росіянин Пелам” і ін. Мало того, їсти підстава припускати, що Пушкін накидав попередні плани якщо й не до усім, то у всякому разі до більшості інших своїх великих добутків, але відповідні частини рукописів були загублені.
Однак і незалежно від цього достаток що дійшли, до нас планів дозволяє з усією визначеністю затверджувати, що до обов’язкового складання плану нових своїх добутків, як самої початкової – після виникнення задуму – стадії роботи над ними, Пушкін прибігав щонайменше як правило. До безпосереднього писання самого твору Пушкін не приступав без того, щоб не усвідомити собі з усією виразністю, у всіх істотних моментах змісту того, про що він хоче й буде писати, без того, щоб не намітити для себе у своїх планах-конспектах, що відповідають основних віх
(1 votes, average: 5.00 out of 5)