Твір звернений до Г Квітки-Основ’яненка
Жанр твору – послання. Твір звернений до Г Квітки-Основ’яненка з вдячністю за його нарис:
Утни, батьку, щоб нехотя На ввесь світ почули. Що діялось в Україні…
Правда не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
Чи так, батьку отамане?
Чи правду співаю?
Ех, якби-то!.. Та що й казать!
Кебети
А до того – Московщина,
Кругом чужі люде.
“Не потурай”, – може, скажеш,
Та що з того буде?
Насміються на псалом той,
Що виллю сльозами;
Насміються!.. Тяжко, батьку,
Жити з ворогами!
Поборовся б і я, може,
Якби малось сили;
Заспівав би, – був голосок,
Так позички з’їли.
Отаке-то лихо тяжке,
Батьку ти мій, друже!
Блуджу в снігах та сам собі:
“Ой не шуми, луже!”
Не втну більше. А ти, батьку,
Як сам здоров знаєш,
Тебе люде поважають,
Добрий голос маєш:
Співай же їм, мій голубе,
Про Січ, про могили,
Коли
Кого положили.
ПРО старину, про те диво,
Що було, минуло…
Утни, батьку, щоб нехотя
На ввесь світ почули
Що діялось в Україні,
За що погибала
За що слава козацькая
На всім світі стала!
Ідейний зміст твору полягає в зображенні болю й туги за героїчним минулим України:
Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани.
Твір багатий на художні засоби, серед яких епітети ( Мова хитра, слава голосна, правдива), у т. ч. й постійні (ворог лютий, лихо тяжке, море синє); порівняння (чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче), синекдоха (кров ляха, татарина морем червоніла), метафора (нехай ще раз усміхнеться серце на чужині), уособлення {очерети у’Дніпрапитають: II “Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?!)) та ін. Цікавою особливістю цього твору є використання фразеологізмів і прислів’їв (“правда не поляже”, “позички з’їли”), тавтології {чия правда, чия кривда і чиї ми діти), анафори:
Не вернуться сподівані, Не вернеться воля, Не вернуться запорожці… Настрою поета відповідають вдало вжиті риторичні фігури: питання, оклики, звертання:
Де ви забарились? Вернітеся!
Утни, батьку, орле сизий! Риторичні фігури підкреслюють марність сподівань, майже безнадію. Разом із тим саме в історичному минулому, як уважає поет, слава України, яка “не вмре, не поляже”:
Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України! Віршовий розмір твору – чотиристопний хорей.