Твір за поемою “Чорнобильська Мадонна”
Минуть роки, десятиліття, століття, а день Чорнобильської траге-дії хвилюватиме людей – і тих, кого він зачепив своїм чорним недобрим крилом, і тих, хто народиться далеко від покривдженої землі. Цей день завжди об’єднуватиме всіх живущих одним спогадом, однією надією, бо Чорнобиль став часовою межею.
Якщо поети 60-70-х років оспівували добу НТР, слова “космос”, “атом”, “ера” звучали піднесено, гордо, то поезія “вісімдесятників” пронизана тривогою, а іноді й розпачем перед незвіданою, страшною силою досягнень людського
У творах письменників все частіше підкреслюється незахищеність людини від прорахунків атомної ери. Не є винятком і поема “Чорнобильська мадонна” відомого українського письменника І. Драча. Після сумнозвісного дня трагедії поет наче осмислює обсяг нещастя, що принесли із собою самозаспокоєність, байдужість, інертність людей.
Не випадково прологом до твору є уривок з поеми національного генія нашого народу Т. Шевченка, який прославляє діву Марію, що є символом України. І паралельно подається уривок з української народної думи “Бідна вдова і три сини”, де показана страшна картина
Автор примушує замислитися над тим, що недбале ставлення до рідної матері, неньки-України, неминуче призводить до трагедії. І. Драч передає почуття ліричного героя у стрімкому бігові: від загальнолюдських святинь – витворів мистецтва світового рівня – до заніміння перед зображенням страшної катастрофи: Я заздрю тим, у кого є слова. Немає в мене слів…
Поет не може стояти осторонь трагедії народу, коли “лічильник Гейгера пищить так потойбічно”. І він говорить, кричить, малює українських мадонн, які босими йшли сипким’піском до синів у “зону отчуждения”, які цілували “квітку прямо в стронцій” на рідному подвір’ї. Чим можна зміряти почуття відданості, любові, самопожертви матерів? Хто повинен нести відповідальність за страждання жінок, дітей майбутніх поколінь? Чи Соловей-розбійник, який запевняє матерів, що зробить “станцію чисту”, чи та складна людина, що під час трагедії виїхала, а не втекла?
І. Драч не тільки суворо засуджує зрадників-бюрократів, синів, що прагнуть досягти “таїн природи”, а й примушує замислитися над діяннями, що несуть сльози, біль, покалічене майбуття рідній ма-тері-Україні.
Поет вболіває за долю не тільки рідного народу, а й застерігає вчених від поспішності прийняття будь-яких рішень. Адже вони можуть привести до трагедії все людство. Недарма ж називає І. Драч нашу планету хворим дитям. Дитям, бо людство в плині Вічності стоїть на порозі відкриття таїн природи. І треба прислухатися до голосу совісті, щоб не трапилося так, що “нічого в полі й у домі” вже не залишиться.
Отже, осмислюючи трагедію рідного народу, І. Драч примушує нас зупинитися на хвилину у вирі життя, схилити голову перед подвигом пожежних, солдатів, стражданням матерів, хворих дітей.
Щоб не повторився Чорнобиль ні на Землі, ні в душах прийдешніх поколінь. А бетонний саркофаг – пам’ятник байдужості, безвідповідальності – хай залишиться чи не єдиним трагічним символом атомної ери.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)