Твір за картиною Васильківського “Київська старовина”
“Київська старовина” переносить нас на Україну, на берег Сіверського Дінця. Літня спекотна пора. Небо синє-синє, на ньому ані хмаринки, ані пташки; все, здається, завмерло. Та опустіть ваш погляд з неба на землю, і ви побачите чарівний куточок з усіма красотами м’якої прохолоди влітку.
На всю довжину полотна розлилась красуня річка, яка звивається поміж широкими луками й горою; зліва – гористий берег наполовину заріс лісом, що вдалині стоїть над водою суцільною стіною, а поблизу переходить у піщану рівнину, розпечену сонцем так,
Примружте очі – і вам здається, що перед вами палає і поривається вгору вогняне полум’я. Ви навіть відчуєте цей жар… Та ось ви кинули погляд на середину, на низький берег річки – і вам вдалині вимальовуються селянські хатки, чистенькі, вибілені крейдою і вкриті соломою…
Багато приємних почувань викличе у вас ця картина., Якщо ви родом південнорус, а доля закинула вас на далеку північ, то ви з особливою жагою вп’єтеся очима в неї. І вам здасться, що ви там, у тім селі, вам бачиться криниця, а над нею стара похилена верба, мов мати дітей, прикриває цнотливу дівку
Та ви переводите погляд з низького берега на високий. Тут ще миліше. На передньому плані, біля самого берега річки, стоять два високих гіллястих кучерявих осокори, переплівшись верхів’ям. Здається, що й вони відчувають літню спеку. Листя ніби поблякло від палаючого сонця, і гілки ніби тягнуться до води… Під осокором стоїть віз з піднятими догори голоблями; до воза прив’язано дві конячини, які навіть їсти сіно не можуть. Спека, страшенна спека!
А неподалік розведено вогонь, від якого вгору струмиться димок, біля вогню сидить жінка. Кашу варить. Запашну, духмяну. Якщо не з салом, то з рибою, бо тут же трохи правобіч при березі човен, біля якого пораються чоловіки – вибирають з волока свіжу рибу. Ну й смачна ж каша буде в затінку, під деревом,
(2 votes, average: 4.50 out of 5)