Твір за драмою “Ярослав Мудрий”
У величні й тривожні дні нашої Батьківщини, зокрема в часи Великої Вічизняної війни, погляди митців часто зверталися в далеке минуле, до постатей наших славних предків – Ярослава Мудрого, Данила Галицького, Олександра Невського, Богдана Хмельницького. І це не було випадковим.
Образи прадавнього минулого нашої землі ставали поряд із героями сучасності, будили в їхніх душах гордість і почуття відповідальності за сучасне й майбутнє рідного краю, роздмухували священний вогонь патріотизму.
Кращі сини Вітчизни немовби звертались до
І. Кочерга драмою “Ярослав Мудрий” підкреслив, що український народ відповідальний за долю Вітчизни не тільки перед сучасним і майбутнім, а й перед минулим, перед могилами предків.
Віддавати всього себе рідному народу, землі, де ти народився й зріс, підпорядковувати свої почуття, мрії, вчинки вимогам й інтересам батьківщини – чи це не є найвищим сенсом людського існування? Саме
Князь прагне покласти край міжусобицям, об’єднати Київську Русь і перетворити її в могутню державу. Він діє продумано, твердо, залежно від обстановки, умов і моралі того часу. Іноді навіть жорстоко, бо розуміє, що “кроткий вік без крові не создать,- раніш закон, а потім благодать”.
Ярослав Мудрий мріє про той час, коли зможе будувати міста й храми, дбає про добро народу, розквіт держави. Чи не є цей образ тим прикладом керівника держави, який варто було б наслідувати тим, хто бере в руки керівництво державою!
А у відповіді дружині Інгігерді на докори про холопську кров перед нами постає людина, що вважає “найвищим благом”, якщо тече в його жилах руська кров його баби-рабині, бо саме це ріднить князя з народом. Отже, відданість своїй землі, народові – домінуючі риси Ярослава, що є узагальненням моральної стійкості. І як рішуче захищає й цінує князь чистоту історії походження Русі! Є Новгород – і час би пам’ятати Княгині руській славні імена.
З гідністю, з глибокою вірою заявляє Ярослав, що він, руська людина, стане справжнім предком для далеких нащадків. У драмі яскраво змальовані образи монаха Микити та Журейка. Вони були скривджені Ярославом, але зуміли переступити через особисті образи й кривди, зрозумівши мету князя – зміцнити Київ, розвинути культуру рідної землі.
Отже, чи не є це прикладом наслідування заповідей Христа: знаходити у собі сили для прощення заради вищої мети? Микита помирає “за Русь на полі брані”. І Ярослав знаходить теплі й захоплюючі слова, щоб ушанувати полеглого за рідну з, емлю патріота. Таким чином, почуття патріотизму, вміння підкорити цьому високому почуттю свої думки, прагнення та діяння – основні моральні цінності наших далеких предків.
А Журейко іноді рішуче виступає проти рішень князя, наприклад, не зміг убити зв’язаного ворога. Він з погляду народу висловлює свої думки: Раніш, ніж храми будувать святі, Годиться правду ствердити в житті.
Саме в цьому образі І. Кочерга втілив народні погляди на історичні події. А якими ніжними й відданими рідній землі змальовані образи дочок Ярослава Мудрого Анни та Єлизавети! У їхніх серцях живе любов до рідного міста Києва. З туги помирає на чужині Єлизавета. А мудрий Сильвестр, що співчуває Свічкогасу, знаходить слова, напоєні любов’ю й гордощами за свою прекрасну батьківщину: Хто вип’є раз дніпрової води, Тому ніколи Київ не забути.
Отже, найвищими моральними цінностями наших предків були глибокі почуття патріотизму, відданості рідному краю, народові. Під час Великої Вітчизняної війни драма піднімала бойовий дух воїнів, що віддавали життя за Вітчизну й мріяли про мирну днину.
А для нас, покоління третього тисячоліття, драматична поема є своєрідною хрестоматією, що допомагає зрозуміти, яким чином будувати незалежну державу, які риси виховувати у собі нащадкам високоморальних пращурів.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)