Твір з обрамленням “Історія одного фото із сімейного альбому”
і
Якось разом з дідусем ми прогулювалися парком, насолоджуючись гарною погодою та весняним привітним сонцем. Навколо на лавочках відпочивали молоді мами, гойдаючи коляски з улюбленими немовлятами, чоловіки, заклопотані подіями з репортажів газет, які вони читали, пенсіонери, з головою захоплені грою в шахи, та бабусі, що бавилися з онуками. Я вдивлялася в обличчя цих людей, в їх очі, і намагалася уявити, хто ці люди, які вони у житті, про що вони думають та чим заклопотані, ким вони працюють чи працювали. І ось раптом мій погляд зупинився на
– А ти знаєш, це незвичайна жінка, і коли ми прийдемо додому, я тобі про неї розповім, – сказав мені дідусь. І після цього я вже не могла дочекатися, коли закінчиться наша прогулянка і ми прийдемо з ним додому. Я була заінтригована и мені кортіло скоріше почути цікаве оповідання дідуся про жінку, яка привабила мене зрілою красотою та гордим зовнішнім виглядом.
Ну ось ми і вдома, ось ми сіли з дідусем у зручні крісла біля прочиненого вікна, з якого лилися весняні пташині пісні та легко навівав теплий весняний
Виявляється, що ця жінка, як і мій дідусь, майже двадцять років тому приймала участь у ліквідації страшної катастрофи, яка трапилася на атомній електростанції у Чорнобилі. Як і мий дідусь, ця жінка, яку звали Марією, була лікарем і опинилася на місці аварії с перших годин. Тоді ще люди не уявляли собі, наскільки катастрофічні будуть наслідки цієї аварії, тому, незважаючи на велику небезпеку, вони у самому пеклі боролися з наслідками вибуху атомної станції. Серед тих людей був і мій дідусь, був і лікар за ім’ям Марія. Вона, незважаючи на втомленість та погане самопочуття від отриманої радіації, не втрачала марно часу і усіма силами допомагала всім, хто в той час знаходився поряд з місцем аварії. Марія пробула у Чорнобилі довше інших і за той час, поки вона працювала, її організм накопичив смертельну дозу радіації. Та тоді жінка про це не замислювалася, як не замислювалися про це і тисячі інших людей, що приймали участь у ліквідації наслідків катастрофи.
Звичайно ж, що через деякий час стан її здоров’я дуже погіршився і лікарі вже й не мали думки, що Марія знов підведеться на ноги та знов буде жити повноцінним життям. Однак вона впоралася зі своєю хворобою та навіть повернулася на роботу у свою лікарню. І досі вона допомагає іншим, бо саме в цьому бачить сенс свого життя.
Ось така непересічна доля цієї жінки. І коли я почула розповідь дідуся про життя Марії, мені подумалось, що за звичайною зовнішністю може ховатися людина великої волі й мужності. Але все ж таки у зовнішності цих людей все-таки є щось приваблююче, бо недарма ж мій погляд зупинився на цій жінці, яка відпочиваючи в парку, мабуть, згадувала своє минуле.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)