Повінь (твір-розповідь з обрамленням)

і Того літа у горах бушували зливи. Вони змивали все на своєму шляху і несли свою здобич у Дністер.

На протилежних берегах Дністра стояли люди з гаками на довгих дерев’яних палицях… Вони вже врятували чоловіка, що плив на залишках дерев’яного да­ху, витягнули ще живе порося, виловлювали переляканих котів і собак, навіть курей, які перелітали з гілки на гілку вирваного з корінням дерева.

Аж раптом хтось побачив білу кішку, яка раз по раз перескакувала з одного боку дерев’яного корита на другий… Якимось дивом комусь вдалося

зачепити гаком корито і витягнути на берег. І як були всі здивовані, коли побачили на дні досить глибокого корита немовля в пелюшках! Воно не плакало, а широко роз­плющеними оченятами спостерігало за кицькою…

Чиє немовля? Де його батьки? І як йому допомогти? Такі запитання виника­ли в кожного присутнього. Усі обступили корито і дивились на дитину, як на чудо. Це було справжнє диво. Тільки втекла кішка, як немовля заплакало. З натов­пу до корита ступила Катерина Іванівна. Вона взяла його на руки і понесла до себе додому, наказавши сусідові сповістити до сільради й міліції про немовля. Катерину Іванівну,

фельдшера за професією, всі в селі поважали, бо вона допо­магала всім, хто до неї звертався не тільки по медичну консультацію, а й добре слово. Вона сама виростила доньку, бо чоловік загинув в аварії. А вже вдвох во­ни зможуть доглянути і хлопчика, доки знайдуться батьки.

Час ішов, а батьки не знаходилися. Не може ж дитина рости без імені. Назвали його Сергієм. Звикли жінка з донькою Олесею до хлопчика, як до рідного. Тож коли приїхали по нього з дитбудинку, вирішили не віддавати, а всиновити. Хоч і нелегка це виявилася справа, та все ж таки отримали дозвіл на всиновлен­ня хлопчика.

Сергій ріс у добрій, затишній атмосфері любові й злагоди. Коли сестра Оле­ся вступила до медучилища, став допомагати мамі за двох. Усі в селі ставили його за приклад своїм дітям. Знаходив хлопчина час і уроки встигнути зробити, і город доглянути, і тварин погодувати, козі трави нарвати, паркан по­лагодити. Не забував і про розваги, виходив на вулицю в м’яча поганяти з однолітками.

Після школи довго не задумувався ким бути. Його врятували, тож тепер він повинен рятувати. Вирішив і став рятівником.

У їхніх краях часто бушують зливи… Але тепер є ще одна людина, яка боро­тиметься за порятунок інших.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Повінь (твір-розповідь з обрамленням)