Твiр з народознавства. Українськi народнi пiснi
Серед усiх видiв українського фольклору найважливiше i найпочеснiше мiсце належить пiсеннiй творчостi. Обрядовi пiснi, думи, iсторичнi пiснi, балади, лiричнi пiснi, частушки – такi основнi її види.
Народнi пiснi володiють чудовою здатнiстю полонити людськi серця, пiдносити настрiй, окрилювати бажання, надихати у працi, овiювати, тамувати душевнi болi, множити сили у боротьбi. До пiснi звертаються за найрiзноманiтнiших життєвих ситуацiй. У нiй повсякчас можна почути рiдний серцю голос Батькiвщини, вловити вiдлуння своїх найiнтимнiших почуттiв та затаєних думок,
Гей плину я до Днiпра i так си думаю:
Нема кращих спiваночок, як у нашiм краю.
Пройнята любов’ю до рiдної землi, пiсня опоетизувала не тiльки людину, а й природу краю: “Лугом iду, коня веду…”, “Цвiте терен, цвiте терен, цвiте й опадає”, “Мiсяцю-королю, свiти нам дорогу”, “Вiтер вiє, сонце грiє”, “Пливе човен води повен”, “В кiнцi греблi шумлять верби”.
Найдавнiшими за походженням є обрядовi пiснi. Вони виникли у зв’язку з трудовою дiяльнiстю
Романтично пiднесенi колядки i щедрiвки поетичними словами славили звичайну трудову людину, вiдволiкали її думки вiд тяжких обставин життя i вели уявою в iдеальну країну вимрiяного та бажаного. Постать господинi у колядках овiяна високою поезiєю, теплотою i любов’ю.
По дрова пiшла – золота внесла,
По воду пiшла – мед-вино внесла!
Парубок у колядках i щедрiвках – невтомний трудар i богатир-воїн, щасливий мисливець, все в нього надзвичайне, особливо кiнь i зброя:
Нема в короля такого коня:
А в мого коня золота грива,
Золота грива, срiбнi копита,
Срiбнi копита, жемчужний хвостик…
Образ дiвчини в колядках i щедрiвках огорнений серпанком нiжностi й захоплення: вона зачаровує своєю вродою, працьовитiстю, поставою:
У двiр ввiйшла – двiр закрасила,
В хату ввiйшла – пани стрiчають.
Приходить весна – i її стрiчають веснянки, сповненi свiтлого, радiсного вiдчуття оновлення природи.
Розлилися води на чотири броди,
Ой дiвки, весна-красна, зiлля зелененьке!
За весною наставала русальна недiля, убрана клечанням i пiснями про русалок, мавок, що нiбито живуть десь в озерах, полях та лiсах.
У розпалi лiта вiдбувалося прадавнє свято Купала з вечiрнiми вогнищами над рiками та озерами, танцями, пiснями навколо деревець – купайлиць. Ворожили на вiнках, пускаючи їх на воду, водили хороводи, спiвали пiснi про кохання, сватання, родинне життя. Жнивнi пiснi оспiвували женцiв, що “золотими серпами” вижали всю ниву, вихваляли вiнок – символ урожаю.
Ой кресали серпики на горi,
Дожинали житечко при зорi.
Протягом багатьох вiкiв складався народний обряд, яким вiдзначали одруження, весiлля. Весiльнi пiснi величали молодих, вихваляючи їх вроду, вдачу i щире кохання, бажали молодiй парi щасливого i заможно го життя, розповiдали про прибирання молодої, вiнкоплетини, випiкання короваю. Почуття, якi хвилювали його учасникiв: жаль молодої за дiвочою волею, тривожнi гадки про невiдоме майбутнє, про лиху свекруху, сум батькiв, що вiддали дочку в чужу сiм’ю. Весь вiк людський су-проводять пiснi. Спочатку колисковi, потiм парубочi та дiвочi. В останню дорогу проводжають людину сумним поетичним голосiнням:
Мiй таточку, мiй рiднесенький,
Мiй таточку, мiй старесенький,
Нащо ж ви нас покидаєте У чудових пiснях i думах оспiвав народ вiдважних оборонцiв матерi-Вiтчизни. Їхнє повне тривог i небезпек життя, мужнiсть i стiйкiсть у боротьбi з ворогом. Героями дум виступають люди мужнi, смiливi, благороднi, сильнi духом, з серцем, сповненим любовi до рiдного краю. Таким є козак Голота, що не боїться нi огня, нi меча, нi третього болота, має миролюбивий характер (“нi города, нi села не займає”), але готовий щомитi дати вiдсiч вороговi; хоробрий Iван Канiвченко, стiйкий Самiйло Кiшка. Високогуманними творами народної музи назвав I. Франко думи про Самiйла Кiшку, про втечу трьох братiв з Азова, про Марусю Богуславку. Дума прославляє Самiйла Кiшку, який п’ятдесят рокiв пробув у турецькiй неволi, але не скорився вороговi. Захопивши галеру, козаки повертаються у рiдний край:
Хоч буду до смертi бiду та неволю приймати,
А буду в землi козацькiй голову християнську покладати.
Ваша вiра погана,
Земля проклята.
Майже цими словами вiдповiдає турецькому султану герой iсторичної пiснi Байда, коли йому доводиться вибрати мiж царюванням, здобутим зрадою, i смертю.
Привабливий образ нiжної i мужньої Марусi Богуславки змальова но в однiй думi: Маруся визволяє з темницi 700 козакiв, що уже тридцять лiт у неволi пробувають, але сама залишається на чужинi. До найулюбленiших народних дум належить “Втеча трьох братiв iз Азова, з турецької неволi”.
Визначними творами героїчного епосу є пiснi про Байду, Морозенка, Сiрка, Супруна та iн.
Гинуть у нерiвному бою i Морозенко, i Супрун. Смерть Морозенка оплакує рiдна мати, козацьке вiйсько, вся Україна:
Прощай, прощай ти, Морозенку
ти, найславнiший козаче.
Ой за тобою, та Морозенку, та вся Україна плаче.
Немало пiсень складено про велике антифеодальне повстання 1768 р., Колiївщину та його ватажкiв Максима Залiзняка, Iвана Гонту.
Мужнiми захисниками трудящих, поборниками правди змальову ють пiснi Лук’яна Кобилицю i Устима Кармалюка.
Трагiчнi за змiстом пiснi про рекрутчину та солдатчину. Хабарниц тво i несправедливiсть панували пiд час набору. Iз сумом розповiдаєть ся в пiснях про те, як пани, багачi “радять раду”, кому iти в рекрути: “Де п’ять – там не брать”.
А у вдови один син,
I той пiшов пiд аршин.
Найпоетичнiшими у народнiй лiрицi є пiснi про кохання. Скiльки нiжностi i ласки вкладено у простi слова, зверненi до коханої:
Ой вийди, вийди, серденько Галю,
Серденько, рибонько, дорогий кришталю.
Сумнi, тужнi пiснi про нещасливе одруження, про долю жiнки за нелюбом, п’яницею, про злу свекруху, що знущається над невiсткою. Мати i дiти – одна з найпоширенiших тем лiричних пiсень.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)