Твiр-роздум. Перший подих осенi

Ось i пройшло лiто – прекрасна пора, коли можна купатися, ганяти на велосипедi, ходити з батьками на прогулянки в парк i ласувати морозивом. Настає iнша пора року – золота осiнь. Але я зовсiм через це не сумую. Щоправда, разом з лiтом минули i канiкули, тепер треба щоденно вчитися у школi, однак щодо цього я не проти: менi хочеться вчитися, дiзнаватися постiйно про щось нове й цiкаве. I, взагалi, труднощi мене не лякають.

Ще у серпнi я став помiчати, що люди менше купаються, та й вода в рiчцi постуденiшала. Ранки почали зустрiчати мене холодною росою i прозорим

серпанком, а ввечерi зорi здавалися яснiшими вiд прохолоди.

Рання осiнь – цiкава пора року. Найбiльше я полюбляю ходити в лiс за грибами. Вiзьмемо ми з батьками кошики – i мерщiй до лiсу. I вже без щедрого врожаю опенькiв, жовтих лисичок i рижикiв ми не повертаємося. А разом з ними ми, овiянi лiсовими ароматами, мов дикi квiточки, виносимо i зливу вражень вiд осiннiх змiн лiсу. Дерева, наче модницi, мiняють лiтнi шати на iншi. Стоять пожовтiлi клени, тендiтних берiзок теж помiтно торкнувся жовтуватий колiр. Час вiд часу окремi деревця гублять жовтi чи пурпуровi листки, нiби роняють сльозинки за райдужним лiтом, що минуло. Не чути

птахiв: деякi вже вiдлетiли у вирiй, iншi – напоготовi. Лiс i його мешканцi готуються зустрiти осiнь.

Восени у мене бiльшає обов’язкiв. Разом з батьками я збираю картоплю на дачi й також допомагаю у вихiднi бабусi в збираннi городини, за що вона менi дуже вдячна.

Але найбiльший мiй обов’язок – це вчитися, займатися громадсь кими справами. Через це я вiдчуваю себе дорослiшим i потрiбнiшим людям.

Сидячи на уроцi за партою, я бачу, як у вiкно до мене зазирає пожовтiлий клен. Вiн шелестить листочками, нiби бажає успiхiв у навчаннi та життi.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твiр-роздум. Перший подих осенi

Categories: Твори з української літератури

Links