Твір Проблема взаємозв’язку вождя і народу в романі Пантелеймона Куліша “Чорна рада”
Проблема взаємозв’язку вождя і народу в романі Пантелеймона Куліша “Чорна рада”
Роль вождя, провідника в народному поступі – одна з, так званих, вічних тем у світовій літературі. П. Куліш, видатний український письменник і культурний діяч, також звернувся до цієї проблеми у своїй “Чорній раді” – першому українському історичному романі. Ця спроба – одна з перших у новій українській літературі. Пізніше тема буде по-своєму розроблена І. Франком, Л. Українкою та ін.
Як часто буває, і це неодноразово ілюструвала історія,
Саме така ситуація розгортається в Україні XVII ст., коли країна опинилася на роздоріжжі. Куди йти? Помирає Б. Хмельницький,
Кожний з претендентів починає “працювати” на свою популярність заради свого успіху.
Яким Сомко як щира, пряма людина менш за все звертає увагу на красні промови, а щоденно, поступово робить свою справу. До того, що Брюховецький із викраденим сріблом поїхав на Запоріжжя, Сомко ставиться майже з байдужістю, вірячи в мудрість народу. Він як людина лицарської вдачі і людей міряв такою міркою! “Іванець гетьманує тільки над п’яницями”, – відповідає Сомко полковнику-священику Шраму. Він бажає після перемоги повернути “гетьмана їх… в свинопаси”. Але не так сталося, як прагнув зробити цей поборник честі й лицарства.
Брюховецький як людина хитра, практична та цинічна розуміє, що гроші – це могутня зброя, міцніша за гармати й кулі. 1 він тихо, підступно, плекаючи мрію помститися Сомкові, завоював грошима і обіцянками владу на Запоріжжі. “А так як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм:
“Іван Мартинович! Іван Мартинович!”. А він, ледачий, з усіма обіймається, да братається, да горілкою поїть…”, – так розказує Шрамові Божий Чоловік, якому з самого початку все стало зрозуміло. Але народ поки що не розуміє…
Якщо гасло Сомка: “…нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право”, то Брюховецький каже: “Не знатимете під моєю булавою жодного козака або козацького старшини над собою паном: усі будемо рівні”.
Що ми з цього бачимо? Сомко виступає за оптимальний устрій спільного життя для всіх верств населення, бо в противному разі будуть заворушення, або просто почнеться громадянська війна. Брюховецький же просто відкидає, заперечує існування певних прошарків українського суспільства: козацької старшини, деяких міщан – ніби вони й не частина народу! Тобто Сомко – об’єднуюча, примирююча сила, Брюховецький – роз’єднуюча сила, енергія, що вносить розбрат у суспільство. Але народ цього поки що не розуміє.
Брюховецький “грає на народ”: “Чоловік сей був у короткій старенькій світині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані – і пучки видно”. І говорить він відповідно: “Дітки мої!… Чим же мені прохарчати вас, чим вас зодягнути? Бачте, я й сам увесь оббивсь, як крем’ях” або: “Як та бідна курка-клопотуха, що знайде зернятко – да й те оддасть своїм курчаткам, так і я все до останнього жупана пороздавав своїм діткам”.
У двобої “гроші – правда” починають перемагати гроші, лестощі. Поки Сомко робить спроби об’єднати навколо себе однодумців, від нього відійшли Зіньківський, Миргородський і Полтавський полки і “поклонились Іванцеві”. Сомко починає працювати з подвоєною енергією. Але вже запізно. Скликано “чорну” раду та проголошено гетьманом Брюховецького. Всі: і просте козацтво, і міщани, і московське військо на чолі з князем Гагіним – обмануті чи прямо підкуплені.
І лише згодом усі побачили сутність Брюховецького, коли той кинув напризволяще вчорашніх своїх соратників і насміявся з них. Нарешті народ прозрів, але час втрачено: Сомко ув’язнений і невдовзі страчений. Шрам поліг за рідне місто. Хто лишився з поборників об’єднання України? Сам народ і лишився. Правда, зараз він не витримав життєвого іспиту. Але колись він знову висуне ватажка, якому вдасться перебороти супротивників і довершити Сомкову справу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)