Твір по романі Серафімовича “Місто в степу”
Найбільше глибоко і яскраво життя Россі того часу показані в найбільшому творі Серафімовича дожовтневого періоду – романі “Місто в степу” (1912). Письменник розповідає про виникнення в Донськой області, серед голого степу, нового міста, про проникнення сюди капіталізму, зображує й те, що супроводжує цьому процесу капіталізації Росії, який людина, утягнена в цей потужний і страшний вир. Ті складні й глибокі процеси, які відбувалися в країні, Серафімович проектує на людські душі. Характери героїв визначаються тією роллю, що вони грають
Персонажі роману різко діляться на два ворожих табори: капіталістів і робітників; значне місце займає й буржуазна інтелігенція, що, заграючи з робітниками, служить їхнім класовим ворогам. Головна діюча особа роману – Захарка Короедов, що з куркулів-кулаків-селян-кулаків вибирається нагору, стає всемогутнім капіталістом. Він по-своєму розумний, має сильну волю, але це хижак, міцний і вмілий хазяїн зі звіриною хваткою, що йде напролом у досягненні мети. Він займається спекуляцією й таємним лихварством, містить публічний будинок і трактир, перепродує крадені речі, заради збагачення калічить
Завдяки строгої визначеності своїх соціальних симпатій і антипатій, Серафімович набудовує читача на певне відношення до персонажів з першого ж знайомства з ними. От яким з’являється Короедов при першій зустрічі з ним: “За стійкою – кряжистий з негнучкою вовчою шиєю людин, з-під завжди насуплених брів уважні, нічого не вічка, що упускають,”. Ця вовча шия, прикмета хижака, пригадується автором не раз при характеристиці Захарки.
Показує письменник і перелом, що происшли в поводженні й у вигляді Короедова, що видужав після поранення. Його звертання з людьми здобуває видимість доброзичливості, він говорить про совість, займається добродійністю; Захарка стає Захаром Касьяничем. Але за всім цим ховається все та ж душа хижака. Домігшись багатства шляхом дивовижних злочинів, він тепер намагається морально виправдатися, замолити гріхи
У зіткненні Короедова і його спадкоємця Сергія у фіналі роману розкритий крах претензій капіталіста на вічне панування. Сергій доводиться Захарке, сожительствовавшему з рідною дочкою, одночасно й онуком і сином. Ще не знаючи таємниці свого народження, але підозрюючи негарне, Сергій слухаючи Захарку, усе намагався “заглянути по ту сторону слів”. Оголивши щиру особу капіталіста перед його спадкоємцем-дегенератом, письменник показує, що соціальна практика й моральний розпад капіталізму ведуть до фізичного й біологічного виродження
В образі Короедова гранично згущені класові риси. Він часом сприймається більше як символ певного явища, чим жива людина, але тем виразніше стає антилюдська природа капіталізму. У зображенні Захарки є деяка частка натуралізму: Короедов огидний у своїй соціальній сутності, однак письменник наділяє його ще й сексуальною перекрученістю
В образі Полинова Серафімович втілив найбільш типові риси буржуазного інтелігента-ліберала. В авторському коментарі до роману він писав, що навмисно не приховував позитивних рис свого героя. Інженер Полинов зовні чималий, чесний, гнівно відкидає хабар, що пропонував йому Короедов, він гарний сім’янин. Ще в інституті Полинов любив мріяти “про щасливе людське життя” і тепер, пишається тим, що “здійснює” цю мрію, прокладаючи “широку дорогу через мертві степи, по яких потече культура, світло, знання в ці вбогі землянки”. Добрі наміри Полинова проявляються й у тім, що він жадає від адміністрації побудувати лікарні й школи для робітників. Все це, однак, не суперечить його сутності буржуазного ліберала – навпаки, саме цим, не згущаючи фарб, письменник особливо переконливо розкриває в поводженні Полинова тактикові ліберальної буржуазії
Фальшивий гуманізм Полинова оголюється в момент, коли встала погроза його особистому благополуччю – під час страйку на залізниці. “Це для тебе підходящий випадок спробувати зштовхнути мене й зайняти моє місце”,- от про що насамперед подумав він, маючи на увазі свого помічника Дзянковского. І Полинов поспішає до робітників, сподіваючись, що йому вдасться зірвати страйк, але натрапляє на їхню стійкість. І цей “друг” робітників перетворює, він іде від них, злобливо думаючи: “Ні, з ними тільки батогом розмовляти…” Стає ясно, що м’якість Полинова, доброзичливе відношення до робітників – це не властивість характеру, а політична тактика, точніше – тактика, що стала властивістю характеру
Такий Полинов, такий горьковский Захар Бардін (“Вороги”), такий і Аркадій Петрович Малина в оповіданні Коцюбинського “Коні не винуваті”, що галасливо просторікував про народ, про його право на землю, але лише доти, поки не зачіпалися його інтереси: звичайно,
“вони мають право на землю,… але щоб у нього…”. “Буду стріляти, коли прийдуть”,- почула Малина свій внутрішній голос
Звичка лицемірити так в’їлася в душу, що, признеся ці слова вголос, “він не повірив і оглянувся”, так само, як і Полинов “у ту ж хвилину придушив думку (про “розмову батогом”), яку б не вимовив уголос”.
Логіка характеру Полинова привела його на службу до Короедову, якого він ненавидів і нехтував. До такій же “тихій пристані” приходить і зять Полинова, студент-юрист Петя. У суперечці “двох Співати” – учасника революційного руху, що побував навіть у посиланні, і міщанина – переміг другий. Розстаємося ми з Петром Івановичем у момент, коли він улаштовує своє гніздечко. На зміну ідеям приходять речі :- типова еволюція людини, який і в роки захоплення революцією пестила думка про те, що “ім’я його засвітиться для історії відблиском слави народного вождя”. А від політичного кар’єризму до міщанського практицизму всього лише один крок
З великою симпатією зображені у романі робітники. Навіть Короедов змушений визнати, що ці люди “мають свою гордість”. Тема робітничого класу, хоча й коштує на другому плані, проте відіграє більшу роль у розкритті ідеї роману. Яскраво й переконливо показав письменник солідарність робітників, їхня організованість, мужність. А це визначає поводження персонажів першого плану й насамперед Короедова, а також Полинова. Письменник іноді малює робітників зовні непривабливими. Але за грубою оболонкою він уміє побачити прекрасну душу трудівника, його шляхетність і щиросердечна стійкість. От як описаний слюсар з депо (через сприйняття Пети): “Петя… дивиться повз тупуватого, мокрого, з раскосо-осоловелими очами особи^і бачить іншу особу цього деповця – з орлиними очами, сміливе й грізне, з вираженням зосередженості, довго копленной сили, що чекає тільки моменту, туго згорнута, як спіраль, і вся укладивающаяся в бойовий клич: “Пролетарі всіх країн, з’єднуйтеся!”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)