Твір по романі І. А. Буніна “Життя Арсеньєва”
Як ні смутно в цьому незрозумілому світі, він все-таки прекрасний, і нам все-таки жагуче хочеться бути щасливими й любити один одного.
І. Бунін. Життя Арсеньєва
Самим великим добутком І. А. Буніна, створеним в еміграції, був роман “Життя Арсеньєва”. Це автобіографічний роман, у якому письменник розповідає про свій духовний розвиток, про щасливі й трагічні відчуття буття. Я із захватом прочитала роман. Книгу, що письменник створював одинадцять довоєнного років, я сприймала як живий організм. Дійсно, цим твором Бунін залишив свій слід
Я згодна з думкою, що герой “Життя Арсеньєва” – це як би сам І. А. Бунін, у якого дитинство, юність зложилися настільки сприятливо й гармонійно, що він тільки й займався тим, що набирав духовні сили. И я с подякою згадувала своє прекрасне дитинство, у якому була улюблена й щаслива поруч із братом і сестрою. Спасибі величезне моєю дорогою матері, що не тільки подарувала мені красу миру, але перша навчила мене любити творчість великого Пушкіна й відчувати принадність народної пісні. Вона навчила мене захоплюватися прекрасними явищами дійсності, запалила іскорку в моїй душі, що не дає жити спокійно, підтримує постійно костурок духовності, потреба осягати прекрасне. Я насолоджувалася читанням кожної з п’яти книг, це була теперішня духовна робота, що відбувалася не тільки в герої, але й у мені, читачці.
Будинок, батьки, що оточують природа; перша побачена смерть; релігія; читання Пушкіна й Гоголя; преклоніння перед братом Георгієм; казенщина й сірість гімназії; перші закоханості, прагнення пізнати мир, перші подорожі. Мені подобається Арсеньєв тим, що йому хочеться “що-небудь” видумати й розповісти у віршах, зрозуміти й виразити щось, що відбувається в ньому самому.
П’ята книга, на мій погляд, найважливіша у романі Буніна. Розвиток в Арсеньєві художника показано через головну подію його юності – любов до Лику.
Цікавий період творчого пробудження Арсеньєва. Змінився його характер: він став простіше, добріше, спокійніше. Ідея “вічної нерозлучності” з коханою людиною, висловлена героєм,- дорога й близька мені, а в Арсеньєва викликала здивування: “Невже й ми зійшлися назавжди й отож і будемо жити до самої старості, будемо, як всі, мати будинок, дітей?..”
Як жаль, що Лику полюбила Арсеньєва по-справжньому, а він не міг оцінити цю велику здатність жінки. Жити тільки нею він не міг, – знайшов мету й опору у творчості. Засуджую його за те, що, сп’янений творчою волею, герой захоплювався іншими жінками: “Я поет, а всяке мистецтво, за словами Гете, почуттєво”. Сумно, що Лику все-таки не була породжена супутницею художника, що могла б розчинитися в ньому, у його житті, у його інтересах, – і поступово їхня любов стала сходити на немає. Ця жінка близька мені своєю щиросердечною красою, вірністю улюбленому, сталістю почуттів. Лику страждала. Пішла від нього й незабаром умерла. Любов пішла, залишившись в вигляді пам’яті: “Так ніжно й добре я любив тебе, що кращі хвилини цього почуття залишаться для мене найблагороднішими й чистими відчуттями у всім житті”.
Прочитавши “Життя Арсеньєва”, кращу книгу Буніна, я зрозуміла, що вона стала однієї з головних моїх книг, незабутніх, дуже духовних і гарних.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)