Життя Арсеньєва (стисло)

Олексій Арсеньєв народився в 70-х рр.. В XIX ст. в середній смузі Росії, у батьківській садибі, на хуторі Кам’янка. Дитячі роки його пройшли в тиші непомітною російської природи. Безкрайні поля з ароматами трав і квітів влітку, неозорі снігові простори взимку народжували загострене почуття краси, формувати його внутрішній світ і збереглося на все життя. Годинами він міг спостерігати за рухом хмар у високому небі, за роботою жука, що заплутався в хлібних колосках, за грою сонячних променів на паркеті вітальні. Люди увійшли в коло його уваги поступово.

Особливе місце серед них займала мати: він відчував свою “нероздільність” з нею. Батько привертав життєлюбством, веселою вдачею, широтою натури і ще своїм славним минулим (він брав участь у Кримській війні). Брати були старше, і в дитячих забавах подругою хлопчика стала молодша сестра Оля. Разом вони обстежили таємні куточки саду, город, присадибні споруди – всюди була своя принадність.

Потім у будинку з’явився людина на прізвище Баскаков, що став першим учителем Альоші. Ніякого педагогічного досвіду в нього не було, і, швидко вивчивши хлопчика писати, читати і навіть французької мови, до

наук по-справжньому він учня не долучив. Його вплив був в іншому – в романтичному ставленні до історії і літератури, в поклонінні Пушкіну і Лермонтову, яка заволоділа назавжди душею Альоші. Всі придбане у спілкуванні з Баскакова дала поштовх уяві і поетичному сприйняття життя. Ці безтурботні дні скінчилися, коли настав час вступати до гімназії. Батьки відвезли сина в місто і поселили у міщанина Ростовцева. Обстановка була убогою, середа абсолютно чужий. Уроки в гімназії велися казенно, серед викладачів не знайшлося людей скільки-небудь цікавих. Всі гімназичні роки Олександр жив тільки мрією про канікули, про поїздку до рідних – тепер вже у Батурин, маєток померлої бабусі, оскільки Кам’янку батько, обмежений у коштах, продав. Коли Альоша перейшов в 4-й клас, трапилося нещастя: був заарештований за причетність до “соціалістам” брат Георгій. Він довго жив під чужим ім’ям, переховувався, а потім приїхав в Батурині, де його за доносом прикажчика одного з сусідів і взяли жандарми.

Ця подія стала сильним потрясінням для Альоші. Через рік він кинув гімназію і повернувся під батьківський дах. Батько спочатку лаявся, але потім вирішив, що покликання сина не служба і не господарство (тим більше що господарство приходило в повний занепад), а “поезія душі і життя” і що, може бути, з нього вийде новий Пушкін чи Лермонтов. Сам Олександр мріяв присвятити себе “словесному творчості”. Розвитку його дуже сприяли довгі розмови з Георгієм, якого звільнили з в’язниці і вислали в Батурині під нагляд поліції. З підлітка Олексій перетворювався на юнака, він змужнів тілесно і духовно, відчував у собі міцніючі сили і радість буття, багато читав, розмірковував про життя і смерті, бродив по околицях, бував у сусідніх садибах. Незабаром він пережив першу закоханість, зустрівши в будинку одного з родичів гостювала там молоденьку дівчину Анхен, розлуку з якою пережив як справжнє горе, через що навіть отриманий у день її від’їзду петербурзького журналу з публікацією його віршів не приніс справжньої радості.

Але потім пішли легкі захоплення панянками, які приїжджали до сусідні маєтки, а потім і зв’язок із заміжньою жінкою, яка служила покоївкою у садибі брата Миколи. Це “божевілля”, як називав свою пристрасть Олексій, скінчилося тому, Микола що врешті-решт розрахував винуватицю непристойної історії. У Олексія все більш відчутно дозрівало бажання покинути майже розорене рідне гніздо і почати самостійне життя. Георгій до цього часу перебрався до Харкова, і молодший брат вирішив поїхати туди ж. З першого дня на нього обрушилася безліч нових знайомств і вражень. Оточення Георгія різко відрізнялося від сільського. Багато хто з входили до нього людей пройшли через студентські гуртки і руху, побували в тюрмах і засланнях. При зустрічах кипіли розмови про насущні питання російського життя, порицался образ правління і самі правителі, проголошувалася необхідність боротьби за конституцію і республіку, обговорювалися політичні позиції літературних кумирів – Короленко, Чехова, Толстого. Ці застільні бесіди і суперечки підігрівали в Олексія бажання писати, але разом з тим мучила нездатність до його практичного втілення.

Смутний душевний безлад спонукало до яких-небудь змін. Він вирішив побачити нові місця, відправився в Крим, був у Севастополі, на берегах Дінця і, вирішивши вже повернутися в Батурин, по дорозі заїхав в Орел, щоб поглянути на “місто Лєскова і Тургенєва”. Там він розшукав редакцію “Голоси”, де ще раніше задумував знайти роботу, познайомився з редактором Надією Авілової й отримав пропозицію співпрацювати у виданні. Поговоривши про справи, Авілова запросила його до їдальні, ухвалювала з-домашньому і представила гостю свою кузину Ліку. Все було несподівано і приємно, проте він навіть припустити не міг, яку важливу роль призначила доля цього випадковому знайомству. Спочатку були просто веселі розмови і прогулянки, доставляли задоволення, але поступово симпатія до лику перетворювалася у більш сильне почуття. Захоплений їм, Олексій постійно метався між Батурином і Орлом, закинув заняття і жив тільки зустрічами з дівчиною, вона то наближала його до себе, то відштовхувала, то знову викликала на побачення.

Відносини їх не могли залишитися непоміченими. В один прекрасний день батько Лики запросив Олексія до себе і досить доброзичливу бесіду завершив рішучим незгодою на шлюб з дочкою, пояснивши, що не бажає бачити їх обох животіє в нужді, бо зрозумів, наскільки невизначено положення молодої людини. Дізнавшись про це, Ліка сказала, що ніколи не піде проти батькової волі. Проте нічого не змінилося. Навпаки, відбулося остаточне зближення. Олексій переїхав в Орел під приводом роботи в “Голосі” та жив у готелі, Ліка оселилася у Авілової під приводом занять музикою. Але потроху почав позначатися відмінність натур: йому хотілося ділитися своїми спогадами про поетичну дитинстві, спостереженнями над життям, літературними вподобаннями, а їй все це було чуже. Він ревнував її до кавалерам на міських балах, до партнерів в аматорських виставах. Виникало нерозуміння один одного. Одного разу батько Лики приїхав в Орел у супроводі багатого молодого гарбарника Богомолова, якого представив як претендента на руку і серце дочки. Ліка проводила весь час з ними.

Олексій перестав з нею говорити. Скінчилося тим, що вона відмовила Богомолову, але все-таки залишила Орел разом з батьком. Олексій карався розлукою, не знаючи, як і навіщо тепер жити. Він продовжував працювати в “Голосі”, знову почав писати і друкувати написане, але нудився злиденністю орловської життя і знову вирішив пуститися в мандри. Змінивши декілька міст, ніде не залишаючись надовго, він нарешті не витримав і послав Ліці телеграму: “Буду післязавтра”. Вони знову зустрілися. Існування порізно для обох виявилося нестерпним. Почалася спільне життя в невеликому містечку, куди переселився Георгій. Обидва працювали в управі по земській статистиці, постійно були разом, відвідали Батурині. Рідні поставилися до лику із серцевою теплотою. Все нібито налагодилося. Але поступово змінилися ролі: тепер Ліка жила тільки своїм почуттям до Олексія, а він уже не міг жити тільки нею. Він їхав у відрядження, зустрічався з різними людьми, упивався відчуттям свободи, вступав навіть у випадкові зв’язки з жінками, хоча всі так само не мислив себе без Ліки. Вона бачила зміни, знемагала на самоті, ревнувала, була ображена його байдужістю до її мрії про вінчання і нормальної сім’ї, а у відповідь на запевнення Олексія в незмінності його почуттів якось сказала, що, мабуть, вона для нього щось на зразок повітря, без якого життя немає, але якого не помічаєш. Зовсім відмовитися від себе і жити лише тим, чим живе він, Ліка не змогла і, в розпачі написавши прощальну записку, поїхала з Орла.

Листи і телеграми Олексія залишалися без відповіді, поки батько Лики не повідомив, що вона заборонила відкривати будь-кому свою схованку. Олексій ледь не застрелився, кинув службу, ніде не показувався. Спроба побачитися з її батьком успіху не мала: його просто не прийняли. Він повернувся в Батурині, а через кілька місяців довідався, що Ліка приїхала додому із запаленням легенів і дуже скоро померла. Це за її бажанням Олексію не повідомляли про її смерть. Йому було всього двадцять років. Ще багато чого треба було пережити, але час не стер з пам’яті цю любов – вона так і залишилася для нього найбільш значною подією життя.