Твір по циклі віршів Рубцова “Подорожник”
За свою недовгу – у тридцять п’ять років – життя Микола Фляків встигло залишити помітний слід у душі читача як поет, закоханий у свою Вітчизну, і громадянин. З появою його першого збірника віршів “Зірка полів” читач почула вільне й сильну, істинно поетичне мовлення, глибоку, як серпневе небо, і сумну, як осіння далечінь, що мрячить.
Писати свої чисті, смутні й світлі вірші поетові допомагало найглибше почуття, виражене Н. Рубцевим з такою ємністю й визначеністю, – любов до Батьківщини. Це була невигубна, болісна й всепоглинаюча
Вирослим сиротою, він знав одну-єдину матір – Росію і їй присвятив свої кращі пісні, кращі мінути підйому й натхнення. Підвищена ранимость, сором’язливість і цнотливість уживались у ньому з безоглядним російським молодецтвом; довірливість і відкритість душі сусідили з важкою замкнутістю, а нерідко й із хворобливою підозрілістю… Але от він ставав ясний і добрим, як сонячний ранок. Ходив по вулицях, посміхаючись знайомим, нахилявся з
Метуть по вечірній землі січневі заметілі, гойдаються зі сторони убік мерзлякуваті берези, і крізь холодну імлу світять зимові вогні. Шумить рвучкий вітер і несе уздовж нерівної дороги сухий перекітний сніг, але крізь весь цей невгаваючий шум отчетливее й болючіше проступає такий знайомий і близький глухуватий, але виразний рубцовский голос:
Навіщо ж, як сторожові, На ці грізні ліси В упор дивляться очі живі, Мої опівнічні очі?
Ні, вони дивляться не тільки “на грізні ліси”, вони дивляться у твою душу. Немов нічна заметіль і хуртовина – самий підходящий час для цього, тому що в такі годинники душу чуйні й оголена, беззахисна й самотня. Микола Фляків народився із цим почуттям батьківщини, йому не треба було неї шукати. Він багато об’їхав земель і багато чого бачив, але не було для нього родней і ближче північної й убогої на врожаї, але щедрої на щиросердечне тепло землі. Не зрячи він говорив у своїй “Зірці полів”:
Зірка полів горить, не вгасаючи, Для всіх тривожних жителів землі, Своїм променем привітним стосуючись Всіх міст, що піднялися вдалині. Але тільки тут, в імлі заледенілої, Вона сходить яскравіше І щасливий я, поки на світі білому Горить, горить зірка моїх полів…
Думка поета завжди велика й історична, хоча й не висловлюється впрямую, у чоло. Вона розчинена в самій тканині вірша, природно розвиваючись у ній і йдучи в нескінченність. У Миколи Рубцова, якщо можна так виразитися, “розумна душа>до його почуття, Що Переповняло, його любов і ніжність до рідної землі сприяли ранньому повзрослению серця й визріванню власного світогляду. Драматичне, а часом і трагічне сприйняття навколишнього світу додало його поезії той ступінь серйозності й дійсності, що з повним правом дозволяє говорити про близькість Миколи Рубцова до традицій поетичної класики.
Іде час і відкриває нам щиру ціну всього, що створено Миколою Михайловичем Рубцевим. І час, що звичайно віддаляє збіглих, цього разу – навпроти – немов би наближає до нас особистість цього неабиякого російського лірика.
Відомо, що вірші Н. Фляків писав у дитячому будинку. Почав друкуватися у флотській газеті “На стражі Заполярья” і у видаваному її редакцією альманасі “Полярне сяйво”. В 1962 р. надходить у Літературний інститут ім. М. Горького. За все недовге життя Микола Фляків встигло видати тільки чотири поетичні книги, але сьогодні вже неможливо представити лірикові останнього років без його ім’я. Вирослим сиротою, Фляків знав одну-единст-венну матір – Батьківщину, і їй він присвятив свої кращі пісні, кращі мінути підйому й натхнення.
У Миколи Рубцова, якщо можна так виразитися, була “розумна” душа. його почуття, Що Переповняло, любові й ніжності до рідної землі сприяло ранньому повзрослению серця. Напевно, саме це додало його поезії той ступінь серйозності й дійсності, що з повним правом дозволяє говорити про близькість Миколи Рубцова до традицій поетичної класики. Один з яскравих прикладів безперечної майстерності ми бачимо у вірші “Ніч на батьківщині…”. Переходи з одного стану в інше вносять особливу життєвість і рухливість у рубцовские вірша. Дивна здатність і посміхнутися, і посумувати, і серйозно помізкувати надає його поезії об’ємність, духовну повноту й багатозначність.
Колись Єсенін радив молодим віршотворцям, щоб вони шукали батьківщину, без якої не може вийти гарного поета. Микола Фляків народився із цим почуттям батьківщини, йому не треба було неї шукати. Він багато об’їхав земель і багато чого бачив, але не було для нього родней і ближче північної – убогої на врожаї, але щедрої на щиросердечне тепло – землі. Не зрячи він говорить у своїй “Зірці полів”, що:
… Тільки тут, в імлі заледенілої, Вона сходить яскравіше й повній, І щасливий я, поки на світі білому Горить, горить зірка моїх полів…
Час відкриває нам щиру цінність усього, що створено Миколою Рубцевим. У його поезії ми знаходимо усе більше глибини й прозріння, випробовуючи на собі її непереборне зачарування. І його зірка – чиста зірка його поезії – розпалюється з кожним днем усе яскравіше! Перший збірник віршів “Лірика” вийшов в 1965 р. В 1967 р. виходить його книга “Зірка полів”, в 1969 р. – “Душу зберігає”, в 1971 р. – “Зелені квіти”. Остання з названих книг “Зелені квіти” вийшла вже після смерті поета.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)